Цикорієвий мак

— Люди… Люди… — міркувала, — Мої лани охороняє старий чоловік. — Піду до нього, дізнаюся який же він пристрасний?

Русалка ступила крок у рожеві маки. Відірвала найбільшу квітку й звучно відкусила, наче чимале яблуко. Хотілося перекусити перед важливою розмовою. Повільно, на самих лише п’ятах, підступила до хижки. «Що йому сказати? Розповісти, що я польовичка й хочу жити серед людей?»

За дерев’яними штахетами дід полоскав ганчірку під тонкою струйкою рукомийника. Виглядав змученим і старим. Таких глибоких зморшок Маковійка не бачила у жодного польовика. Пес спав у деревяній будці, раз по раз оганяючи хвостом мух.

— Чоловіче, ти знаєш хто я? — гукнула голосно.

Дід підняв голову, і кришка рукомийника впала на твердий цемент.

— Не знаю… — кивнув, — Вас тут багато вештається…

— Прийшла до тебе, бо хочу жити серед людей.

— А ти хіба де живеш?

— У полі.

— Бездомна чи що? — дід почесав ямку під горлом.

Вздовж дороги закуріло. Чорний автомобіль кермував просто до хижки.

— Йди собі, — сердито буркнув, — Їде господар цього поля.

— Який ще господар? — Маковійка здивовано витріщилася.

— Я не знаю його імені. Але він платить мені зарплату за те, щоб я стеріг мак.

— Він головний серед людей? — перепитала Маковійка.

Дід засміявся:

— Має дві фабрики і ось той заміський комплекс із рестораном. — ткнув коренастим пальцем на дорогу, — Щоранку приїжджає за місто снідати…

Макова дівчина більш не слухала сторожа. Дивилася далеко за обрій – туди де проглядалися багатоповерхівки… Де люди могли торкатися один одного без дозволу… Де від любощів народжувалися діти…