Цикорієвий мак

Ключі впали й дзвінко стукнулися об бруківку… Чоловік у чорному костюмі спробував нахилитися й підняти свою ношу, але мимохідь спіткнувся й плавно присів на кам’яну плиту. Між дерев на нього війнуло вологими бризками. Із садового шланга лилася вода.

— А хай би вам…— вилаявся й погукав — Лаврентію, Лав… де ви там? — на подвір’ї нікого не було.

Чоловік присів на вологий грунт поруч із маленьким ставочком. Вода в ньому нагадувала барв хакі. У світлі низеньких ліхтарів рівна гладінь віддзеркалювала химерні візерунки. На піщаний бережок ступав водяний гіацинт. Його аметистовий квіт пом’якшував суворі нічні барви. Сфагнум пробивав м’які хвильки. Ця гнучка травиця нагадувала бороду водяника. Чоловік у костюмі добре знав назви усіх рослин у садовому ставку, навіть їхні ціни… Та й як не знати? Особисто перевіряв чеки про покупки всього-всього, що знаходилося на цьому подвір’ї…

Він любив бути обізнаним, відати про кожну деталь свого великого господарства. Пам’ятати дні народження усіх своїх підлеглих. Тямити як готується фрікасе із кролика. Тримати у голові імена дітей усіх політиків…

Пам’ятати – значило почуватися могутнім.

Чоловік підвів очі до неба. Розслаблено приліг на траву і вп’явся очима у навколишній простір. Ну чому всі п’яні так люблять дивитися на зорі?

— Трохи полежу й встану, бо не годиться власникові ресторану валятися попід порогом своєї власності…

Чоловік піднявся на міцні лікті. Як не крути, а в житті доводилося долати й складніші ситуації, бувати у глибшому сп’янінні і… вставати. М’якими пальцями підхопив у долоню ключі. «Не поїду на своєму авто, бо стан кепський… Може викликати таксі або ж заночувати у мотелі? Ні, краще додому, — нетверезі думки снували у голові.

Обабіч дороги вишикувалися дорогі автівки. Попід деревами стояли ковані лавчини, оббиті м’якими тканинами. За червонястим дахом сад. Ліворуч жовте поле гірчиці, так наче тисячі лимонів пошматували й викинули посеред ріллі. За ним зеленава плантація з горохом.