— А ніхто й не забороняв. Ви про співання нічичирк. На зайнятість зіслалися. А Верхан Петрович замовив дві пісні: «Червону Руту» і « Владимірскій цетрал».
Чоловік у чорному костюмі швидко піднявся на третій поверх. Рвонув двері під номером «16». Йому, педантові зі стажем, терпіння бракувало, хоч біжи до аптеки. Не знав, чого хотілося більше: вдарити нахабне личко по губах, а чи заліпити ляща нижче поясниці? Нехай лишень Верхана Петровича сюди вплутає й плакала протекція в парламент.
Рвучким кроком чоловік ступив до найпросторнішого номеру у всьому мотелі. Та ще й із виглядом на жовте рапсове поле… Посеред шмаття — різнобарвних суконь, піджаків, жіночих трусиків і пеньюарів — на підлозі стогнала Бордо. У чім мама народила. А колишній одногрупник Санько Соро на прізвисько Сором вправно виправдовував своє амплуа…
— Що діється? – чоловік розійшовся не на жарт. – Саню, це так ти допитуєш мою гостю? Чи не повія бува? А таки бачу повія, бо лигається зі всіма, кого бачить. Наче з ланцюга зірвалася. Наче сто років сексу не було.
— Одягайся, збирай своє барахло і щоб через хвилину духом твоїм не пахло, – власник мотелю вхопив за лікоть голу Бордо й здивовано відсахнувся. – Чого така холодна? Як мрець? Наркотиків наковталася?
Дівчина дивилася ніжно й замислено, як покірне щеня. Лежала гола на строкатому паркеті. Чисто давньогрецька Муза.
— Зажди, – перервав сам себе на півслові, на півдумці. Своє рішення міняв вкрай рідко, — Замкну тебе у цій кімнаті. Раптом Верхан Петрович питатиме.
Вони із Санею виходили із номеру. Бордо так й лишилася лежати на підлозі. Наче її не стосувалося. Ніби й не було ніякої розмови.
Замок клацнув гучно, мов годинникова стрілка. Колишній одногрупник на ходу одягався. Натягував шкарпетки на спітнілі ноги.
— Дарма лаєшся, – вовтузився із гудзиками на штанях. – Адже знаєш, що я вмію відпочивати на роботі й працювати на відпочинку… — хтиво посміхнувся, — Про наркотики в точку. Поки вона приймала душ, я порився у її валізі й надибав коричневу рідину у пляшечці, купу стручків та маківок…
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.