Стовп камінний, мов осердя. Грім гримить, як спересердя.
Краплі пальцями з лампадки. Пелюстки ведуть в ламбаду.
Міст розкритий, мов шкатулка. Крихти граду – свіжа булка.
Клумби якорем у даль. Місяць, наче пектораль.
Між дощинок ропуха. Шалик, плащ, чиясь рука…
Ніжно пестяться фіранки. Цноту втратили фіалки.
Небо – ву’гільний корал… Вечір – урбан пастораль.
Чай з дощем, краплини-ноти, грунт, як килим із єнотів…
Траса сиза навмання. Рушить маркет бісеня.
Світ у піні, наче дріжджі. Наче привид моя ніжність.
В хмару проситься душа. Серце зліва – я лівша.
_______________________________________________________
Мить з камінних монументів. Людство селиться в конвертах…
Друзі, Вам скажу цементно: задля книг не гріх померти.
Повільно годинник жере, мов гниль.
Болить, болить – не знаєш, що то біль…
Рутина не зебра, вона темно-синя.
Минає юність, немовби сп’яніння.
У мозок вколе сум-блискавиця…
Ступають ро’ки – тобі вже тридцять…
І хочеш живи, лікуйся, вмирай –
Вмирає в тридцять в тобі ідеал.
І замість запалу в м’язах прах.
Тридцять – роки НЕДОневдах.
В тридцять не чуєш людських порад,
Кохати хочеш, але по горло зрад.
Нав’язують в тридцять дерево, сина.
У тридцять в тобі вмирає дитина.
Любив би Гітлера більше, ніж боса.
У тридцять молодість дуже доросла.
У тридцять очі і сльози геть сиві.
Глузливі, тужливі, як смог, дратівливі…
Оселю, родину, душу ще й тіло
Міняєш подумки на вікенд на Мальдівах.
___________________________________
Від віку Христового як відхрестись?
Люди, люди мені скоро тридцять.
якщо мене знову розколе, неначе волоський горіх,
то так мені й треба
я вкотре переступлю больовий поріг
від себе…
І стану краплею неземної субстанції
без люду без предків
із пращі цієї створю собі Всесвіт.
Мужнієш і очі стають все глибші,
Неначе сепія затопила мольберт.
Стрімке літочислення звуків і тиші…
Друковані губи і ти мов Вербе’р.
В обличчі твоєму стільки життя,
Неначе на цілій планеті
Я мудрість твою цілую в портрети
Й цілую взуття.
Ти тлінність одягнеш, неначе плаценту,
(Зломилося й зрослося твоє серце)
І очі розплющиш, бо схочеш померти
в квітках…
Джинси носять рвані рани,
В жовтих кедах ігуани…
Тиснеш ходою ями-сліди.
Рівні пасма бордово-руді.
Кожна вія, наче фалос.
Замість серця вічний хаос.
Нерв жене, неначе спринтер.
Гучно рок хрипить і вітер…
Ти любиш, любиш дим цигарок,
На шиї носиш цвях і брелок.
Твої залицяння, неначе плювок.
Ти кидаєш жести, мов рибу на сушу,
Зіниці колючі, мов ельфові вуха.
Надривом голос, неначе у фріка.
Цілую сліди твоїх черевиків…
____________________________
Я стати хочу чоловіком!
