— А де ж сам Небц? — спохватилися польові русалки.
— А Небц ще спить…
— Що б це могло значити? — роззиралися між собою польовики.
— Це значить, що люди планують сіяти на полі щось інше. Не цикорій, — пояснив старий ватажок. — Нас чекають великі переміни…
Наступного дня громіздкий трактор заїхав у прочинені ворота,і їх повільно зачинив чоловік із хатини. За високими стінами чувся гуркіт мотору й шум сівалки…
Деякі польові русалки викарабкалися на мур, опустили ноги вниз й спостерігали за дійством. Дехто хотів перелізти через стіни й пробігтися цикорієвим полем, але нива більш не пускала.
Старий Дідух осідлав величезного яструба і кружляв на полем… Напружено спостерігав, що ж буде далі?Що далі? Кудельниця і Просійка залізли у дупло старого дуба – від хвилювання кусали лікті. Навіть планетники завмерли посеред неба…
Небц спав солодко, як дитина, укрившись сірим полотняним рушником. Трактор проїжав крізь нього, як крізь щільний вітер… Гострі плуги повільно і впевнено виймали земляні нутрощі. Вивергали на світ божий. З-під сівалки сипалися тонкі сірі струйки, схожі на мишачі вусики.
— Мак… Сіють мак. – печально зауважив Дідух.
— Небцеві конче потрібно втекти світ за очі… Інакше перетвориться на цикорієві насінину, — прошепотіла схвильована Кудельниця.
— Небце, Небце… — плескали у долоні польові русалки, — Прокидайся.
Межовики й луговики свистіли. Переплут зі Споришниками стукали іржавими лопатами об бетонний мур. Аби лиш розбудити. Троє найсміливіших мижаїв кинулися до Небца. Вони могли заходи на чуже поле лише у крайніх випадках…
Польові Янголи плескали Небца по обличчю… Щипали за руки й ноги, але юнак не розплющував очей, навіть не ворушив повіками… Його тіло поступово світліло… Шкіра блідла й тоншала. Волосся ставало томатно-сангіновим…
— Він перетворюється на макового повелителя…
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.