А ще вона може бути смачною, запашною та інтерактивною, як у проекті «Добрі мамині казки від Лесі Кічури»
Усе починається з дитинства: перша мамина казка прививає любов до книжок і читання, гарна книжка виховує хорошу людину, а добра людина будує довкола себе затишний світ. Світ, у якому житимуть її діти і слухатимуть її казки, щоб робити майбутнє ще кращим. Саме під таким девізом стартував у Львові чарівний соціально-книжковий проект, що сколихнув наш медіа-простір неординарною, а швидше навіть унікальною у своєму роді презентацією, зробивши казку не просто цікавою, а солодкою, творчою і реально присутньою у нашому житті. Завісу над таємницею того, як створити дивосвіт довкола себе і поділитись ним з усіма, нам привідкрила сама казкарка.
Пані Лесю, розкажіть, будь ласка, детальніше про свій проект.
Соціально-книжковий проект «Добрі мамині казки від Лесі Кічури» стартував зумисне 14 лютого – у міжнародний день дарування книги. Адже хочеться, щоб наші книги мали щасливу долю і потрапляли саме до тих дітей, які їх чекають і мріють зробити своїми. Тут йдеться про видання книги авторських казок, яких у мене за понад дванадцять років творчості зібралось більше шістдесяти. Це має бути цікаве, ошатне видання, з яким би дитина могла не розлучатись навіть у дорозі. Наприклад, взяти з собою в Карпати, на море чи до бабусі на вакації. Маючи у наплічнику набір олівців або кольорових ручок, дитина зможе не тільки знайомитися з героями та їхніми історіями, а й прикрашати їх за власним задумом, адже збірка буде не тільки з кольоровими ілюстраціями – вона матиме також чорно-білі елементи, які дитинка за власним бажанням зможе розмалювати сама чи доповнити роботу художника. Це буде така собі книга-блокнот, що дозволить коригувати казковий світ по-своєму і стане стежиною до розуміння інтерактивних казок, та навчить дитину плекати любов до друкованого слова.
Тобто, сама книга ще в процесі розробки, проте у Львові уже активно відбуваються її презентації та казкові читання. Здається, це перший такий досвід на наших медійних теренах.
Так, ми влаштовуємо промоцію видання, пряникові читання і люди думають, що книга уже готова. Часто телефонують друзі та питають де її можна знайти. Але поки її ще немає у продажі. Я влаштувала попередню презентацію, бо зацікавлена у тому, щоб книга дійшла до потрібного читача у потрібний час. На 1 червня, у день захисту дітей, запланована велика презентація у Львові, а наприкінці травня видання вже має вийти друком. І ми робимо все, щоб встигнути до цього терміну. Як автор, я розумію для кого пишу, тому вважаю, що саме автор має торувати шлях до читача, вести свою книгу в люди різними цікавими способами. Тому ми влаштували такі передпрезентації – зустрічі з дітьми і смачні пряникові читання. Адже до книги увійшли дві історії, на які мене надихнула пряникова фея з Івано-Франківська Ірина Станіславська. Ми вибрали саме їх, щоб показати, що казка може бути не тільки цікавою, а й смачною, колоритною, пряниково-імбирною та інтерактивною. У нас уже відбулося дві такі зустрічі з дітками. Вони пройшли дуже позитивно. На кожній було близько тридцяти дітей різного віку – від двох до шістнадцяти років і всім було дуже весело. Діти приходять до ресторації, отримують готове тісто і самі роблять пряники, які потім розмальовують, випікають та з’їдають їх. А поміж тим усі слухають казки і розфарбовують ілюстрації, які художниця попередньо підготувала до цих історій. Ми також влаштовуємо вікторини і уважні слухачі за правильні відповіді отримують призи. Дорослі, з якими малеча приходить на читання, настільки захоплюються самі цим процесом, що навіть просять влаштовувати такі смачні літературно-творчі свята для них окремо.
А на якій стадії зараз сам проект?
Зараз ми шукаємо інформаційних партнерів, спонсорів і підтримку. Ведемо перемовини з багатьма людьми, які погодяться підтримати соціальний проект. Адже, крім того, що книга буде продаватись, ми також роздаватимемо її по бібліотеках, дитячих садках, школах – всюди, куди нас запросять на презентації після її виходу. Зауважу, що зв’язатись зі мною можна через фейсбук-сторінку. Наразі вже двоє підприємців зацікавилися нашою ідеєю. Один з них має стосунок до кави, інший – до солодощів та печива. Тож компанія для дитячого проекту зі смакотою та читаннями складеться просто чудова! Також я довго шукала «свого ідеального художника» – хотіла знайти людину, яка б бачила світ такими ж дитячими очима, як його бачу я. І такою людиною стала Наталія Манько. Вона відчуває чіткі дедлайни і завжди здає роботу ввечері напередодні обумовленого часу, що є рідкістю для творчої людини. Наталія Підлужна провела редагування. Верстку робить Ігор Стахів. Це моя команда – люди, які прислуховуються до всіх ідей і підтримують усі мої пропозиції. Адже ми намагаємось зробити книгу екстраординарною, не буденною, цікавою. Такою, яку захочеться мати у себе, на подарунок чи для дитячої гостини. Але це лише початок проекту. Ми п’ятнадцять разів міняли шрифти, переробляли верстку, змінили п’ять форматів книги…
А хто допомагає Вам приймати рішення стосовно проекту?
Звичайно, мої діти. Вони самі інколи вибирають книгу за читабельністю – ту, де хороший шрифт і гарна поліграфія, не одразу цікавлячись навіть змістом. Їм цікаво читати, коли око легко сприймає текст. Тому хочу, щоб і наша книга давалась себе любити. Діти інколи помічають деталі, на які дорослий не зважає, тому ми разом творимо цей дитячий світ. Також діти надихнули мене організувати виставку ілюстрацій моєї художниці, наприклад, у бібліотеці. Щоб читачі побачили шлях від малюнка до книги, могли їх помацати, полюбуватись у великому форматі. Усвідомити, як колись простий аркуш паперу ожив завдяки яскравій уяві художника. До виходу ще плануємо робити попередній продаж під замовлення, розіграш через мережу, конкурси на кращий лозунг і т. д. – є багато ідей, тому буде багато подарунків. Назву ми також довго разом шукали. Записували по кільканадцять разів на день різні варіанти всією сім’єю, потім викреслювали неактуальні і придумували нові. Але найпершим критиком і помічником завжди є молодша донька, після неї син, а вже потім чоловік. Коли приходить нова ілюстрація від пані Наталі, то заводжу чоловіка у кабінет і підводжу до комп’ютера з заплющеними очима – мені необхідно бачити його реакцію на малюнок. Для нас самих – це повернення у дитинство, тому чекаємо нових ілюстрацій, як подарунків на Миколая. До слова, зараз їх є уже десять.
А як ви почали писати казки?
Моя перша казка про турботливу корівку народилася після того, як на світ з’явився наш син, а йому вже скоро дванадцять. Саме діти подають ідеї, створюють героїв. Коли у них проблеми – я намагаюсь казкою підштовхнути до їх вирішення. Кожна мама хоче, щоб її дитина вірила у добро. Спочатку до цього спонукає колискова, потім казка. Щоб писати добрі казки, які подобатимуться дітям – потрібно багато часу з ними проводити, спілкуватись. Коли ми з донькою читаємо казки, вона вибирає їх під настрій. Ми беремо горнятко какао, тістечко, закутуємось у картатий коцик і зручно вмощуємось на дивані. Донька заплющує очі і малює собі в уяві цей світ. Коли бачу такий процес у дитини, то розумію, що казка їй подобається і я на правильному шляху. Дитині треба розказувати не зміст книги, а її суть: що вона несе, чого навчить. Адже любов до книги починається з дитинства. Тому своїм проектом ми хочемо повернути моду на такі домашні вечірні читання з батьками, братиками і сестричками, друзями. А ще додаємо до книжки «родзинки», які допоможуть проявити власну творчу фантазію. Два роки тому моя казка «Добра Баба Яга» виграла конкурс на Львівській Хвилі у передноворічному проекті і її озвучили в ефірі. Тепер я вмикаю її діткам на зустрічах і бачу, як вони з заплющеними очима бачать в уяві собі цей казковий світ. Часто якраз діти спонукають до написання казок. Коли доня лягає спати, ми придумуємо казки разом. Син уже сам пише свої чарівні історії. Минулого року брав участь у обласному конкурсі на екологічну тематику і отримав гран-прі за казку про ліс, який врятував людей. За це йому подарували глобус та енциклопедію.
Виходить, ви знаєте де живуть казки, пані Лесю?
Звичайно, казки живуть у домівках, де є діти. У матусь, татусів, бабусь і дідусів, які мають маленьких хлопчиків і дівчаток та люблять складати для них історії. Коли мама свариться і каже, що кашу їсти корисно, щоб вирости, то це не цікаво. Але, якщо мама розповідає казку про дівчинку, яка полюбила кашу після того, як бджілка подарувала їй чарівний нектар – дитина теж починає її любити, бо частування принесла казкова трудівниця. Або, коли маля чує історію про кита, який заблукав у чарівній Венеції і не знав як звідти вибратись, бо не слухав маму, коли та казала, що треба вчитись вже сьогодні, бо ця наука у будь-який момент може стати у нагоді, то дітки починають розуміти, що варто слухати батьків та виконувати їхні поради. Казки допомагають рости розумними, добрими і слухняними.
То ваші діти виросли на ваших казках?
Мої діти мають мої улюблені казки, які самі слухають з задоволення і переповідають своїм друзям. Вони радо розмальовують ілюстрації, які ми готуємо до проекту. Але спочатку це були народні казки. Одна з улюблених – «Рукавичка». Ми її часто повторювали і переповідали. Доня зараз зачитується серією казок про Петсона і Фіндуса шведського автора Свена Нордквіста, а син любить романи про пригоди, мандрівки у часі і футбол. Мої ж улюблені казки в дитинстві – це були віршовані «Ріпка» та «Лисичка-кума» в обробці Івана Франка. До речі, «Ріпку», яку мені перша вчителька подарувала у другому класі на день народження, досі зберігаю. Це моя реліквія.
А як виникла ідея видати книгу?
Раніше я брала участь у різних казкових проектах, але захотілось зробити щось своє, де б все залежало винятково від мене. Коли у проекті багато людей – ти не можеш зробити його ідеальним для себе, бо кожен учасник бачить його по-різному. Тому я хотіла чогось власного, де зможу проявити себе. Коли ми купували книжки для дітей, чоловік щоразу питав, коли я нарешті видам свого «гаррі поттера». Тобто підштовхував до роботи над власною книгою. І зараз мотивує, вірить, підтримує. Зустрічі у період новорічних свят з дітьми, їхнє бажання бачити і чути мене спонукали розпочати проект. Я почала проглядати свою базу і вибирала різних героїв та різні сюжети. У книжці буде 21 казка – без прив’язки до віку, теми чи пори року. Мені хотілось даті ті тексти, які вистоялись у мені. Автор сам має вважати свої речі ідеальними, тоді вони подобатимуться читачами. Казки, які увійдуть до книги стосуються дитячого виховання, любові, порядку, навчання, шанування речей, поваги до старших, дружби. Там є і казки про тварин, і сюжети з життя. Немає у книзі також жодної хронології – це такий калейдоскоп добрих повчань, які хочеться донести до кожного читача. Ми зберегли лише один акцент: кожен рік підводить нас до підсумків і стається це у період зимових свят. Тому останні казки – новорічно-різдвяні і книжечку варто дочитувати саме тоді, щоб була відповідна атмосфера. А зараз ми хочемо започаткувати традицію недільної маминої казки. Коли на дворі гарна погода, сім’я повертається з церкви, заходить у ресторацію поласувати тістечком. Діти бавляться, слухають казки, творять власний чарівний світ, а дорослі п’ють каву і частуються тістечками. Це гарна ініціатива, яка сподіваюсь, стане доброю традицією.
Спілкувалась з казкаркою Іванна Подольська
Авторські казки рекомендуємо читати на сайті “Казка“
Еххх люблю я казки))))