Ера інформаційних технологій подарувала суспільству можливість швидко отримувати інформацію про все, що відбувається навколо, перетворюючи ЗМІ на справжні органи масової інформації. У результаті пишуть усі! Мало не кожен – журналіст.
Не відстають і письменники. Множаться як гриби після дощу. Але не усіх їх можна так називати. Скоріше «писаками». Особливо гостро відчувається ця проблема на містечковому рівні.
Про що пишуть вони? А про все підряд, заявляючи, що з-під їх пера щодня виходить не менше кількох оповідань чи поезій. Нариси називають повістями, щоб надати собі величності, а помилок у одному реченні робляють стільки – хоч греблю гати! Гуртуються разом, аби виглядати солідніше, створюють клуби за інтересами, крадуть чужі назви, а під гарними обкладинками видають сумнівний продукт із відверто слабкими творами.
Але вони, попри будь-яку критику у свій бік, гордо та короновано заявляють: «Ми – письменники!».
На питання про те, куди дивляться видавництва і чи такі речі мають право взагалі на існування у ХХІ столітті, відповідь проста: гроші та гарна реклама роблять дива! І видавництв не потрібно, адже друкарні, як відомо, друкують усе. Зміст продукції їх не цікавить, адже її вони не продаватимуть.
Назбирати сяких-таких творів тепер не проблема. Друзів, які «пишуть» чимало. І літредактором чи коректором можна найближчу сусідку взяти. А якщо ще й добре володіти соцмережами та різними маркетинговими секретами тоді можна видавати, видавати й видавати… А що? Хіба не годиться? Хіба не письменники? Навіть більше, в цю аферу примудряються втягнути ще й відомих авторів!
Під яскравою палітуркою і за гарним слівцем, мовляв, яке класне видання ви майте нагоду придбати, можна продати все. А наш спраглий до читання сучасної української літератури читач купує, бо не вірить, що йому можуть втюхати казна-що. І йому частенько пропонують саме таке.
Тому будьте обережні, слідкуйте за розвитком сучукрліту, його авторами та новинками, виважено обирайте друкований продукт, попередньо прочитавши відгуки про нього, порадившись із тими, хто вже знайомий з ним і має власну думку про видання.
А ви, «писаки», пишіть, але у шухляду. Не заважайте сучасній українській літературі, яка нині в впевнено робить кроки вперед, рухатись далі.
От якби так кожен писав тільки собі в шухляду – не було б взагалі книжок, як таких. І я говорю не лише про українську літературу, а взагалі.
На мою думку, відсіювати шлак – це завдання саме читача. Оскільки ще перших кількох сторінок зрозуміло як автор пише. Ніхто ж не заставляє дочитувати. Тим паче на кожну книгу – свій читач.