Цикорієвий мак

І лише бліда юнка у довгій синій сукні та вінку із дроздових яєць стояла оддалік… Здавалося, із неї ось-ось вибухне синя злива…

****

Саша Василівна зателефонувала просто посеред наради: керівники відділів обговорювали закупку німецького обладнання. Юристи сперечалися, кожен радив щось своє. Секретарка не встигала носити віскі та каву. Фінансовий директор так розгарячився, що зняв краватку…

— Ваша гостя зникла у невідомому напрямку. Я вже почала бити тривогу… — тараторила у слухавку, — А невдовзі пришкандибала із величезною валізою…

— Сашо, це все?

— Та де там, – підлегла передчувала, що бос дратується, — Ця… Ваша Бордо назамовляла у номер дорогих лікерів, певно за ті гроші, що ви їй дали… Пригощала увесь персонал. Але це ще дрібниці… Мушу повідомити аби не зробили мене крайньою… Ця дівка хвалилася, що вона донька міністра і що ви її коханець… Це правда?

— Сашо, — озвучив вердикт опісля секундної мовчанки, — Грошей більше не давай, щоб не дозволяла зайвого.

— А співати можна? Бо попросилася ввечері виступити у ресторані. Має чудовий голос. Ліричне сопрано…

— Яке в біса сопрано??? — керівник не на жарт розлютився. — Тримай її в кулаку. Ввечері приїду і все владнаю. Жити в мотелі не буде.

*****

Вони прокинулися майже одночасно — з першим променем місяця. Кожен по різний бік польового поселення. Між їхніми полянами було кілометрів із п’ятдесят – не менше. Небц і ЛьоНика. Двоє найзагадковіших синіх духів, які ні разу за літо не перемовилися й словом. Не кивнули один одному головою. Здавалося, навіть не знали про існування один одного. І все можна було б пояснити далеким сусідством, якби польові видива не вміли розмовляти подумки.

Така байдужість виглядала дивно, бо одразу натякала на кохання.