Цикорієвий мак

Кохалися польовики поміж стежок, шляхів та меж. Любили злодійкувато й шпарко – допоки ніхто не бачив. На хвильку усамітнювалися на околицях садів, у глибоких ямах і вибоїнах… Іноді забредали до людських господ, але найбільше полюбляли занедбаний вітряк. Щоправда Дідух не раз божився, що вижене із громади усіх, хто скаче в гречку у святому місці.

cykorievyj mak_10

Небц стояв біля ЛьоНикиного поля. Не ховався у бурянах. Не пригинався. Волошковійок ніде не було. Всі зібралися на свято. Навіть духи ріллі повиходили зі своїх надр й купчилися побіля Колоска… Небц озирнувся. Поглянув, що відбувається на поляні із чудо-рослиною. Пагін вже пробив грунт й на чверть виліз із землі… Зростав стрімко й гучно. Здавалося хтось випускав у космос велетенську рум’яну ракету. Внутрішні соки проривалися у верхівку, наче сталеві води. Були вони сиропно-рожеві, й видавалося, що ось-ось затвердіють у міцну карамель.

Небц тримав у руках оберемок пухких кульбаб. Дивився як блакитне дівча спало на окраїні свого поля, стоячи у повітрі, просто понад його головою… Її маленькі п’яти ледь-ледь торкалися Небцової чуприни. Юнак піднявся у повітря – благо польовики в цей день могли літати. Йому замалим не вистачало аби дістати цілунком обличчя русалки. А залітати на терени чужого поля не міг… Обережно підклав під стопи в’язанку кульбаб. Дивувався, як же ЛьоНика нагадувала людину: стать, дух, одежина… Лише волосся не людське – з квіток. Не стримався, будь що буде — пальцями торкнувся щиколоток…

За порушення польових устроїв чуже поле могло б приспати, навіть звести зі світу…

Шкіра ЛьоНики видалась холодною, як вранішня роса. Хлопець обхопив дівочу литку обома руками. Припав вустами до шкіри. Пружні м’язи ледь-ледь тенькнули, наче десь в середині защебетала синичка. Певно дівчина прикидалася, що спить. Вичікувала…

Польовик випростався й обгорнув соне дівча своїм волоссям… Попід їхніми ногами розливалися рожеві струмки. Мерехтіли теплі сніжинки. Небо вкривалося сотнею заграв… Здавалося, що лише вони двоє блакитні посеред рожевого фейєрверку.

Мітки

1 коментар

  • Вікторія :

    Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.