Кохалися польовики поміж стежок, шляхів та меж. Любили злодійкувато й шпарко – допоки ніхто не бачив. На хвильку усамітнювалися на околицях садів, у глибоких ямах і вибоїнах… Іноді забредали до людських господ, але найбільше полюбляли занедбаний вітряк. Щоправда Дідух не раз божився, що вижене із громади усіх, хто скаче в гречку у святому місці.
Небц стояв біля ЛьоНикиного поля. Не ховався у бурянах. Не пригинався. Волошковійок ніде не було. Всі зібралися на свято. Навіть духи ріллі повиходили зі своїх надр й купчилися побіля Колоска… Небц озирнувся. Поглянув, що відбувається на поляні із чудо-рослиною. Пагін вже пробив грунт й на чверть виліз із землі… Зростав стрімко й гучно. Здавалося хтось випускав у космос велетенську рум’яну ракету. Внутрішні соки проривалися у верхівку, наче сталеві води. Були вони сиропно-рожеві, й видавалося, що ось-ось затвердіють у міцну карамель.
Небц тримав у руках оберемок пухких кульбаб. Дивився як блакитне дівча спало на окраїні свого поля, стоячи у повітрі, просто понад його головою… Її маленькі п’яти ледь-ледь торкалися Небцової чуприни. Юнак піднявся у повітря – благо польовики в цей день могли літати. Йому замалим не вистачало аби дістати цілунком обличчя русалки. А залітати на терени чужого поля не міг… Обережно підклав під стопи в’язанку кульбаб. Дивувався, як же ЛьоНика нагадувала людину: стать, дух, одежина… Лише волосся не людське – з квіток. Не стримався, будь що буде — пальцями торкнувся щиколоток…
За порушення польових устроїв чуже поле могло б приспати, навіть звести зі світу…
Шкіра ЛьоНики видалась холодною, як вранішня роса. Хлопець обхопив дівочу литку обома руками. Припав вустами до шкіри. Пружні м’язи ледь-ледь тенькнули, наче десь в середині защебетала синичка. Певно дівчина прикидалася, що спить. Вичікувала…
Польовик випростався й обгорнув соне дівча своїм волоссям… Попід їхніми ногами розливалися рожеві струмки. Мерехтіли теплі сніжинки. Небо вкривалося сотнею заграв… Здавалося, що лише вони двоє блакитні посеред рожевого фейєрверку.
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.