Проте не всіх допускав міфічний колосок. Деякі сміливці помирали. Інших рослина вводила у стан глибокого марення. Боялися польовики шукати пурпурову краплю, бо як не крути страшно жертвувати вікуванням заради уявної благості.
Рожеві іскри пінилися й піднімалися у небо. Земля не витримувала натисків – репалася з усіх боків. З надер піднімалася рожева злива. Поля розривалися від підземних блискавок. Тепла пара стояла над обрієм. Паросток пробивався назовні…
На поле із Рожевим колоском могли приходити лише польовики, жоден лісовик чи водяник не дужав торкатися чудо-стебла. Чарівна рослина відкидала сміливця далеко за межі поля. Іноді траплялося, що відчайдух опинявся на іншому материкові. Не раз лісовики нарікали на польову несправедливість, бо на святкування Купайла могли приходити всі — лісовики, польовики, духи осель, садів. А на Свято Колоска лише польові сутності.
Бенкет тільки-но розпочався. Польовики черпали із ямок рожеву воду. То був хмільний колосковий сік, який викликав чарівливі видіння.
Із лісів за польовиками спостерігали жителі борів. Кликали до себе захмелілих польовичок. Проте польові русалки добре знали – в цю ніч вони можуть покидати свої роздоли, гуляти лісом… Навіть кохатися із котримсь пристрасним лісовиком, але польова з’ява має свою природу: де віддасться любощам, там лишиться жити до скону… Жодна польовичка не хотіла покидати рідне поле й селитися серед хащів.
Навіть на чужому полі не хотілося давати волю тілесним покликам. Лише на своєму. Давним-давно Кудельниця покохала молодого Дідуха й перейшла у житній лан… Більше закоханих у польовій окрузі не було. Мало хто зичив зробитись другорядним володарем чужинського поля. Та ще й ніяк не могли визначитися, яке ж саме ниву обрати, а яку покинути…
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.