Холодна роса викристалізувалася у пісок. Наступав ранок… Рум’яні трави наливалися молоком. І сірі мижаї – польові янголи із тілом мишей та крилами жайворонка – здоювали травянисте молоко у глечики.
Троє найбільших яструбів зібрали польовиків на центральній поляні, перед високим вітряком. Дідух чекав на день Веретена. Польові духи знехотя піднімалися: хтось пробуджувався від сну. Дехто виринав із обіймів. Троє русалок цілу ніч водили танки на людському шляху, і їх необачно збила автівка. Тож позаривалися у грунт аби минулася кровотеча. На зібрання ЛьоНика примчалась першою. Четверо межовиків волочили вузлик із тканинами. Поволі шкандибала Капустянка і Просійка. Небц бачив, що люду зібралося чимало, й сам підійшов до Дідухового трону. Він соромився залишатися один на один із Льоникою. Відчував, що самим лише поглядом може видати свої почуття. Ба більше, усвідомлював, що взмозі освідчитися лляній русалці на очах у всієї громади.
Сам не розумів чому від одного лиш ЛьоНикиного погляду паморочилося у голові, до нестями хотілося дивитися на темно сині дівочі вуста. Зроду віку не бачив таких чистих, первозданних мастей як ЛьоНикин рум’янець. Юнак давно розвідав: йому до вподоби сині дівчата. Що більше русалка схожа на нього самого, то більше йому подобалася. Інша справа, що у польовій громаді жило тисячі дрібних дівчаток Волошковійок. Усі сапфірово сині. І русалка Голубиця сизо-бузкова. Як крила голубки. Проте Небцеві не хотілося дивитися ні на кого, окрім низенької, сором’язливої ЛьоНики. Холодної та тремкої, як сироти на людському тілі.
Дідух всівся на величезний кавун завбільшки з чувал.
— Дорогі мої польовики, маю чуття, що скоро сюди надійдуть люди… Пропоную по черзі підносити свої пакунки, бо ще потрібно встигнути все розстелити. Розвішати.
Із натовпу вибігла Голубиця. Її сукня розтріпалася на вітрі. Обличчя виглядало спантеличеним.
— Шановна польова громадо, змушена вас розчарувати. Сьогодні не маю при собі й нитки. Все, що напряла, посохло, бо необачно лишила посеред днини…
Польовий люд потирав долоні: «Ото видовище буде!»
Мені сподобалося! Легко читається, легко з’являється образ, виникає поступово ставлення до героя, сама мова приємна. Хотілося б ще чогось подібного прочитати.