Гра…

Чого тягнеш? – недопалок, як і попередній полетів кудись в прірву.

– Давай роби хід – Смерть переклала в іншу руку свою косу і між оголеними кістками правиці знову з’явилась цигарка.

– Поспішаєш? – Життя прискіпливо дивилось на шахову дошку, на якій білі та чорні фігури стояли в очікуванні початку нової Гри.

– Та ні. В мене попереду вічність – посмішка, точніше оскал, було видно з під накинутого на голий череп каптур.

– Давай, думай! Добре думай! – Смерть, як завжди, дивилась кудись, повернувши голову ліворуч…

 

…Вона відчула в низу живота різкий біль.

– Лікарю, здається в мене почалися пологи – притулилась до стінки.

– Швидко везіть її до родової зали! Лікар допоміг вкласти її на ноші каталки.

– Зателефонуйте, будь ласка, до чоловіка. – попросила в Лікаря.

– Телефон я вам записувала на папірці. Пам’ятаєте?

Лікар стурбовано почав шукати по кишенях той клаптик паперу.

– Зараз зателефоную…

 

– Замовкни! Не заважай! Я думаю!

– Спробую розпочати от так – G2 – G4, – пішак слухняно пересунувся на дві клітинки вперед.

– Е7 – Е5. Смерть навіть не повернуло черепа до дошки…

 

– Почалося! Приїжджайте… – чи йому здалося чи й справді голос в лікаря був стурбований. Кинувся в кімнату, взяв заздалегідь приготовану сумку з речама. Ще раз оглянув кімнату, посміхнувся. Посеред кімнати стояла колиска, яку він власноруч зробив. Така колиска, яку вона дуже хотіла. Ледве встиг закінчити сьогодні її…

 

– Погано, дуже погано, – скрізь тютюновий дим процідила Смерть.

– Подумай добре…

– Не каркай! F2- F3 – Життя задоволено потерло руки…

 

…Він мчав на повній швидкості, яку дозволяла його старенька «дев’ятка».

– Ой! Айстри забув на кухні! Нічого куплю зараз коло пологового.

– Вона так любить їх насичений запах…

– Стій! – крикнула Смерть, та вже було пізно, білий пішак зробив свій хід.

Яке ж ти тупе, Життя! – прошипіла Смерть, повернувши свого черепа до Життя,

– ТУ – ПЕ… Королева на 4H! – вигукнула Смерть…

 

… Біг сходами, як вітер по долині, муркаючи собі під носа якусь нав’язливу мелодію з радіо. Коло родзалу, його спинила старенька санітарочка.

– Зачекай тут, дитино… – ховаючи очі сказала, – зараз лікаря покличу.

– Як вона?

– Відходить від наркозу, – не повертаючись промовила санітарка

 

ШАХ і МАТ! – Крикнула Смерть, водночас махнувши косою над дошкою ледве помітним рухом. Білий Король почав танути…

 

… Ми нічого не могли вдіяти… Пробачте… Операція… Дитина… Лікар говорив і говорив, та він не чув, спозав по стінці… Неймовірно задушливий запах айстр розливався коридором…

 

Наступний недопалок полетів в прірву…

– Роби свій хід…

Андрій Корейба

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Отримувати нові коментарі по пошті. Ви можете підписатися без коментування.