От кажуть – благими намірами вистелена дорога до пекла. Чому? Чому благими? Чому до пекла?..
І повелів Господь:
Нехай дорога до Раю буде вистелена благими намірами праведників.
Що Господь велів, те і має робитися…
Ангели і Архангели злетілися, та й давай мостити, вистеляти дорогу.
В тяжкій роботі, в трудах непосильних, давай вишуковувати та збирати людськії благії наміри. Припасовувати так, щоб щілинки не було, вирівнювали щоб ні горбика, ні ямки, посипали зоряним пилом її. Дорога сяяла, як ранішні промені сонця, як любов матері. Легкою мала бути ця дорога для душ праведних…
Та побачив то Ангел Світлоносний, красою своєю перевершила дорога світло ранку, що дарував він щодня. Тай задумав він не добре. В той день недільний, коли небесная братія відпочивала від трудів своїх праведних, поневолив духів низинних, давши тіла їм різні, тай заставив ту дорогу перекладати. Ричали від болю тілесного духи, надривали м’язи що аж сухожилля рвалось, та корилися Світлоносному. Виривали кусками ті благії наміри та стелили до чортогу його. Поспішав Світлоносний, ой як поспішав, підганяв все дужче і дужче духів низинних. Та коли робота була закінчена – дорога стала брудною від крові і поту, нечистою стала вона. Вся в ямах та горбах. Йти нею страшна мука…
Побачив то все Господь і промовив: “Нехай буде так! Нехай дорога до твого чортогу буде вистелена навіки віків, як постелив собі сам! І нехай одвічно там живуть ті, кого ти в тіло скував, нехай рабами твоїми непокорними будуть. А дорогою тією підуть ті душі, що за життя благими намірами прикриваються творячи недобре…
Так і донині, летять праведні душі до Раю, не торкаючись доріг ніяких, душі ж грішні – тією страшною, нечистою дорогою в чортоги Люцифера йдуть.
