Стів Джобс – людина, яка зробила відразу кілька революцій в цифровому світі, – по праву може вважатися успішною людиною. Стів Джобс – один з небагатьох, хто залишив слід в історії і повністю змінив комп’ютерну індустрію, хто показав, наскільки можна бути відданим своїй справі і любити роботу. У цій статті ми публікуємо промову засновника корпорацій Apple та Pixar Animation Стіва Джобса на випускному в Стенфорді (2005 рік), яка складається з трьох історій, які варто почути кожному.
Дякую. Для мене честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з найкращих університетів у світі. Правду кажучи, я так і не завершив коледж, але сьогодні я вперше як ніколи наблизився до цього. Я хочу розповісти вам три історії з мого життя – і все – нічого грандіозного – просто три історії.
Перша історія – про з`єднування точок.
Я кинув Рід коледж після перших шести місяців. Але ще залишався там вільним слухачем протягом вісімнадцяти місяців, перед тим як остаточно піти. Чому я кинув навчання? Це почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою незаміжньою аспіранткою – тож вона вирішила віддати мене на всиновлення. Вона дуже хотіла щоб мене всиновили люди з вищою освітою. Тож все було підготовлено, щоб після народження мене всиновили адвокат та його дружина. Однак коли я народився, вони в останню хвилину вирішили, що насправді хотіли дівчинку. Тож наступні батьки зі списку очікування отримали телефонний дзвінок серед ночі з питанням: «Ми не заплановано отримали немовля хлопчика – хочете його?» Вони відповіли – «Звісно ж». Моя біологічна мати пізніше дізнавшись що моя нова мати не закінчила коледж, а мій батько навіть не закінчив школи, відмовилася підписувати остаточні документи для всиновлення. Вона передумала лише через кілька місяців – коли мої батьки пообіцяли, що обов`язково віддадуть мене до коледжу. Таким був початок мого життя.
Тож сімнадцять років по тому я таки пішов до коледжу. Але я наївно обрав такий коледж, що за ціною був майже як Стенфорд. Тож усі гроші моїх батьків, простих робітників, було витрачено на навчання. Через шість місяців я побачив що воно того не вартувало. Я не уявляв чим хотів займатися в житті, та не уявляв як коледж міг допомогти мені розібратися з цим. Тож я просто витрачав гроші моїх батьків, які вони відкладали все своє життя. Я вирішив покинути навчання, з надією що якимось чином все налагодиться. Тоді це було страшно, але тепер я розумію, що це було одне з найкращих рішень, які я будь-коли приймав.
Як тільки я кинув навчання, я міг вже не ходити на обов`язкові заняття, які мене не цікавили, і міг відвідувати ті, які цікавили мене набагато більше. Все не було так романтично. Я не мав власної кімнати в гуртожитку, тож спав на підлозі в кімнатах друзів. Збирав пляшки з-під кока-коли за п`ять центів, щоб купити поїсти. І йшов пішки сім кілометрів містом кожного недільного вечора, щоб хоча б один раз в тиждень нормально поїсти в крішнаїтському храмі. Я любив це. Усе, з чим я стикався, ідучи вслід за своєю цікавістю й інтуїцією, виявилось пізніше безцінним. Дозвольте навести приклад.
Рід коледж в той час пропонував певно найкращий в країні курс каліграфії. Тому кожен плакат, кожна етикетка на шухляді у нашому кампусі, були прекрасно каліграфічно оформлені. Так як я залишив навчання, і мені не потрібно було відвідувати заняття, я вирішив ходити на курс каліграфії, щоб навчитися – як таке робити. Я дізнався про шрифти із засічками та без них, все про відступи між різними комбінаціями букв, про те, що робить прекрасну поліграфію – прекрасною. Вона була чарівною, як в старих книгах. Мистецьки вишуканою, у спосіб неосяжний для науки. І це мені здалося надзвичайним. Я й не сподівався, що ці знання будь-коли застосовуватиму у моєму житті. Але через десять років, коли ми розробляли перший комп`ютер Macintosh, все це стало в пригоді, і ми втілили все це у Мак. Це був перший комп`ютер з красивою поліграфією. Тож, якщо б я не пішов на той курс у коледжі, Mac ніколи б не мав кілька гарнітур чи шрифтів з пропорційними відступами. А оскільки Windows просто зкопіювали з Mac, то ймовірно, що жоден персональний комп`ютер не мав би цього. Якщо б я не залишив коледж, я б ніколи не потрапив на цей курс каліграфії, тож персональні комп`ютери могли б і не мати теперішньої чудової поліграфії.
Звичайно ж, було неможливо з`єднати ці всі точки до купи, плануючи майбутнє, коли я був у коледжі. Але десять років по тому це стало дуже зрозумілим, оглядаючись назад. Ви не можете з`єднати всі точки, дивлячись у майбутнє, ви можете з`єднати їх лише оглядаючись у минуле. Тож вам залишається лише вірити, що якимось чином всі точки з`єднаються в майбутньому. Треба вірити в щось. У ваше чуття, долю, життя, карму – будь-що. Бо віра в те, що точки з`єднаються якось по житті, дасть вам впевненість слідувати поклику вашого серця. Навіть якщо воно веде вас у бік від добре протоптаного шляху. Саме такий підхід змінить ваше життя.
Моя друга історія – про любов і втрату.
Мені пощастило – бо я знайшов те що я люблю робити, дуже рано в житті. Воз і я заснували Apple в гаражі моїх батьків коли мені було двадцять. Ми важко працювали, і через десять років Apple виросла із двох чоловік у гаражі до компанії з доходом в два мільярди, та більш ніж чотирма тисячами працівників. Роком раніше ми випустили найкращий свій витвір – Macintosh – а мені тільки виповнилося тридцять. І тоді мене звільнили.
Як тебе можуть звільнити з компанії яку ти сам заснував? Ну, по мірі росту Apple ми найняли людину яка, на мою думку, була дуже талановитою, щоб керувати компанією. Перші кілька років все йшло добре, але пізніше наші бачення майбутнього почали розходитися і врешті ми розсварилися. Наша рада директорів стала на його сторону, тож в тридцять років мене викинули, причому з великим скандалом. Викинули з компанії, яка була сенсом всього мого життя. Я був спустошений, я не знав чим мені зайнятися протягом кількох місяців. Я відчував що в мені розчарувалося старше покоління бізнесменів, що я впустив естафетну паличку, яку мені передали. Я зустрівся з Девідом Паккардом та Бобом Нойсом та спробував вибачитися за те, що так страшно напартачив. Це був дуже скандальний провал, і я навіть думав про те, щоб втекти подалі. Але поступово приходило полегшення, мені все ще подобалося те, що я робив. І кругообіг подій в Apple не міг цього змінити. Мене відкинули, але я все ще був закоханий – тож я вирішив почати все з початку.
Тоді я ще того не усвідомлював, але звільнення з Apple було найкращим, що будь-коли могло зі мною трапитися. Обтяженість успішністю змінилася на легкість бути початківцем, знову менше впевненим у будь-чому. Це відкрило мені двері в один із найкреативніших періодів мого життя. Протягом наступних п`яти років я заснував компанії Next i Pixar, а також закохався в надзвичайну жінку, яка стала моєю дружиною. У Pixar створили перший у світі комп`ютерний анімаційний мультфільм «Історія іграшок», і зараз вона є найуспішнішою анімаційною студією у світі. У дивовижному повороті подій Apple придбала Next, і я повернувся в Apple. А технології які ми розробили в Next, є серцем нинішнього відродження Apple, а ми з Лоурен маємо чудову сім`ю. Я більш ніж впевнений, що нічого цього не відбулося б, якщо б мене не звільнили з Apple. Це були гіркі ліки, але дуже потрібні пацієнту. Інколи життя б`є цеглиною по голові – не втрачайте надії.
Я любив свою роботу – і це було єдине, що допомагало мені продовжувати справу. Вам треба знайти те, що ви любите – це є істиною як для роботи, так і для стосунків. Робота заповнить більшу частину вашого життя, і єдиний спосіб бути задоволеним, це займатися тим, що по вашому є великою справою. А єдиний спосіб робити велику справу – це робити те, що ти любиш. Якщо ви ще не знайшли цього – продовжуйте шукати і не зупиняйтеся. Бо як тільки знайдете таку справу, ви відразу відчуєте. Тут як у коханні – воно стає все кращим і кращим з плином років. Тож продовжуйте шукати, не зупиняйтеся.
Моя третя історія – про смерть.
Коли мені було сімнадцять, я прочитав цитату, в якій було щось типу такого: «Якщо ти кожного дня живеш так наче він останній, прийде день, коли ти виявишся правий». Цитата справила на мене враження. І з того часу, вже протягом тридцяти трьох років, я дивлюся в дзеркало кожного ранку і питаю себе: «Якщо б сьогодні був останній день мого життя, чи хотів би я робити те, що збираюся робити сьогодні?» І якщо відповідь на це питання була «Ні» кілька днів поспіль, я розумів, що мені треба щось змінювати.
Пам`ять про те що я незабаром помру – це дійсно найкращий інструмент, який допомагає мені приймати важливі рішення в житті. Тому що майже все – всі очікування інших людей, вся гордість, вся боязнь невдачі і провалів – ці всі речі просто втрачають сенс перед лицем смерті, залишаючи тільки те, що важливе. Пам`ять про те, що ти помреш, це найкращий відомий спосіб, щоб уникнути самообману ніби тобі є що втрачати. Ви і так нічого не маєте. Не має жодної причини не слідувати поклику серця.
Близько року тому мені поставили діагноз «Рак». Сканування провели о сьомій тридцять ранку, на якому було чітко видно пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова. Лікарі сказали, що майже впевнені, що цей тип раку – невиліковний. І що мені залишилося жити не довше як від трьох до шести місяців. Лікар порадив мені піти до дому і впорядкувати свої справи. Що мовою лікарів значить – готуйтеся до смерті. Це означає – всього за кілька місяців спробувати сказати своїм дітям все, що ти розраховував сказати їм протягом наступних десяти років. Це означає – переконатися, що все влаштовано, і твій відхід буде якнайменше болісним для родини. Це означає – попрощатися зі всіма. Я жив з цим діагнозом цілий день. Пізніше того ж дня мені зробили біопсію, під час якої лікарі просунули ендоскоп мені в гортань через шлунок і кишечник, вставили голку в підшлункову та взяли кілька клітин з пухлини. Я був під наркозом, але моя дружина, яка була там, сказала що вони глянули на клітини під мікроскопом і лікар навіть розчулився. Тому що виявив дуже рідкісну форму раку підшлункової залози, яку можна прооперувати. Мене прооперували – і на щастя, в мене зараз все гаразд.
Тоді я найближче підійшов до смерті. Сподіваюся той момент так і залишиться найближчим ще протягом кількох десятиліть.
Переживши таке, зараз я можу сказати це вам з набагато більшою впевненістю, ніж коли смерть була корисною, однак чисто уявною концепцією: «Ніхто не хоче помирати». Навіть люди, які хочуть потрапити в рай, не хочуть помирати аби опинитися там. І все таки смерть прийде до всіх нас. Ніхто ще не уникнув смерті – і так повинно бути. Тому що смерть – ймовірно, єдиний найкращий винахід життя. Вона є запорукою змін в житті. Прибирає старе, щоб дати місце новому.
Зараз нове – це ви. Але прийде день – не так вже й за довго, коли ви теж станете старими, і вас теж приберуть. Вибачайте за такий драматизм, але це чиста правда. Ваш час обмежено, тож не витрачайте його, живучи чужим життям. Не будьте обмежені догмою, що вчить жити відповідно до думок інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок заглушити ваш внутрішній голос. І найголовніше – майте сміливість слідувати за своїм серцем та інтуїцією. Якимось чином вони вже знають, ким ви насправді хочете стати. Все решта – другорядне.
Коли я був молодий – у нас було надзвичайне видання, яке називалося «Каталог всієї землі». Це була одна з найбільших книг мого покоління. Написана хлопцем на ім`я Стюарт Брент, недалеко звідси, в місті Менло Парк, з властивою йому поетичністю. Це були пізні шістдесяті ще до персональних комп`ютерів і видавницьких програм. Тож все було зроблено за допомогою друкарських машин, ножиць і фотоапаратів. Це було щось типу Google в паперовій формі, тридцять п`ять років до того, як з`явився сам Google. Публікація була ідеалістичною, переповненою хорошими порадами та чудовими ідеями. Стюарт і його команда видали кілька редакцій книги «Каталог всієї землі», а коли вони себе вичерпали – видали останнє видання. Це була середина сімдесятих – і я був вашого віку. На задній обкладинці останнього випуску була фотографія дороги поза містом рано-вранці. На зразок тієї, на якій ви можливо зупиняли автомобілі, якщо ви любитель пригод. Під нею були слова – «Залишайтеся спраглими, залишайтеся безрозсудними». Це було їх прощальне послання, яким вони підписалися. Залишайтеся спраглими, залишайтеся безрозсудними. І я завжди бажав такого самому собі. Тож зараз, коли ви завершуєте навчання, щоб почати нове життя, я бажаю вам цього ж.
Залишайтеся спраглими, залишайтеся безрозсудними.
