Така тиша буває лише два рази на рік – узимку і навесні. Але сьогодні вона особлива. Здається, що світ завмер у передчутті незвичайного дива, а з ним я. І поки тиха задума заколишує мене, шкребуть у вікна змерзлі квіти морозу, знаю: не спить лише небо; не сном є його погляд синіх очей, які важко розгледіти у темряві зимового суму. Воно чекає, щоб нарешті розкритися, стати просвітленим. Адже сьогодні не проста ніч – незвичайна. І від цієї думки, ще дужче починає битися серце. Вічна, незмірна свята благодать ось-ось має опуститися на землю, поєднатися з людьми, обійняти кожного, сповістити про свій прихід мелодією передзвону срібних дзвіночків, промовляючи: «Слава Богу на висоті, і на землі спокій, у людях добра воля!»
«Він народився!»
«Він став людиною!»
«Він став одним із нас!»
«Він приніс світло!»
Світло в якому є життя – життя призначене нам.
І покотиться луною спів, радість переповне груди, білим зимовим золотом заквітують дерева, сон кудись утече; сховається відпочити вітер, щоб завтра знову заспівати свою журну пісню у сніговії тремтячим голосом закричати к проводах, таємним напівшепотом прочитати свою казку.
Сьогодні не його день, а День маленького Ісусика народженого у печері і покладеного до скромних ясел. Ніби ще недавно вона здригалася від стогонів Марії і перших криків немовляти. Зараз усе стихло. Вгорі сяє зоря – Його, власна; душу сповнює порив і біль, радість і страх. Він народився, і, як обіцяв ангел – є Сином Всевишнього.
Я дивлюсь на Його обличчя, і «…радіє мій дух у Бозі, Спасі Моїм, бо велике вчинив мені Всемогутній». Ніщо не затьмарить мою радість – народженого Бога. Хіба може бути більшим щось за Нього, Його милість, мир, благодать, – які я не заслужив, і є дуже великими.
«Прийми, наш Царю ці дарунки. Вони для Тебе, – промовляють тихо мудреці зі сходу. – Смирна, бо Ти – дійсно Славний і йтимеш попереду нас; ладан, бо Ти поєднаєш небо і землю; золото, бо Ти – Єдиний Цар над царями. До всього додаємо ще й свої серця, сповнені вірою, бо віримо у Тебе.
Тиша Святої Різдвяної ночі крокує землею, стукаючи у двері сердець. Я чую її, спішу, поки є час до Віфлеємських ясел, поклонитися Народженому Святому, пробудитися для Його Слави і Хвали. Христос кличе, хоче вести мене, надійно тримаючи за руки; завжди бути на моєму боці, у кожному кроці, в кожному подиху. Бо Він – Бог, я – Його маленька дитина.
Прості слова, та в них є велика, вражаюча сила любові:
Христос народився!
Славимо Його!