– Це неможливо, – Ольга була категоричною…
На іншому кінці телефонного дроту Тетяна продовжувала благати подругу:
– Олю, Олечко, Олюню… Ти повинна мене врятувати. Ти моя остання надія, якщо ти не виручиш – я пропала. Це – кінець… І я тобі ніколи цього не пробачу.
– Ні.
– Це твоя остаточна відповідь? – Тетяна ледь стримувалася, щоби не заплакати.
– Так. Це просто неможливо…
Як і очікувала Ольга, Таня образилася і перервала телефонну розмову, у слухавці лунали довгі пронизливі гудки.
“Вона нестерпна, – Оля подумки лаяла свою найкращу подругу Тетяну. – І чому я повинна завжди виручати її?”
Через декілька хвилин зморена своїм чистим сумлінням, чуйним серцем та добродушністю Оля все ж таки набрала телефонний номер подруги. Таня заверещала від радості:
– Я знала, що ти врятуєш мене. Ти – найкраща!
– Ще б пак. Ти в новорічну ніч відпочиватимеш із коханим і навіть не згадаєш про мене, а я в цей час “няньчитиму” твого поляка, якого, до речі, ніколи в житті не бачила. Знай, я виручаю тебе востаннє… І мої зіпсовані новорічні свята залишаться на твоєму сумлінні.
– А може, все мине цікавіше, аніж ти думаєш? – дівчина помітно повеселішала і пожвавішала
– Мені не до жартів, Таню… Розповідай тепер докладно, що і до чого…
§§§
Олина подруга Тетяна була не тільки вродливою дівчиною, а й чудовою, цікавою, розумною людиною: непосидючою, веселою, компанійською, моторною, говіркою…
Оля ж, на відміну від Тетяни, була спокійною, виваженою, розсудливою. Вона ніколи не робила необдуманих вчинків, не ризикувала і була дуже обережною у стосунках із людьми. Таня ж, навпаки, легко йшла на контакт, легко піддавалася спокусам, любила ризик і необдумані вчинки. Вона й дня прожити не могла, щоби не потрапити в неординарну ситуацію, не минало й тижня, щоби з нею не траплялося якихось пригод.
Ось і цього разу Таня, як завше, знайшла пригоди не лише на свою, а й на Олину голову.
Майже рік дівчина в Інтернеті спілкувалася з поляком Дореком. Звичайне листування двох незнайомих людей швидко переросло у дружнє. Таню швидко заворожив світловолосий усміхнений іноземець із блакитними очима. Дорека швидко зачарувала балакуча українка. В “асьці”, “скайпі” вони проводили чимало часу – і все не могли наговоритися. Через Інтернет і фліртували один з одним, жартували, обмінювалися компліментами та скромними зізнаннями в симпатії. І не відомо, чим би закінчилося це Інтернет-знайомство, якби в житті Тетяни не з’явився реальний чоловік – Вадим, у якого легковажна і непостійна дівчина закохалася з першого погляду.
Вона почала забувати Дорека і писала йому все рідше й рідше… З головою кинулася у новий вир пригод – тепер підкорювала серце Вадима і повністю віддавалася новим стосункам.
Проте остаточно прощатися з польським кавалером Таня не хотіла. Тому за можливості все ж таки відповідала на його листи, обманювала, що дуже зайнята і має багато роботи.
Майже чотири місяці Тетяна вела подвійну гру – зустрічалася з Вадимом, а в Інтернеті “годувала” обіцянками Дорека. Звісно, чинила нечесно, але й інакше не могла – мала таку натуру, прагнула пригод…
І ось майже в переддень Нового року отримала те, що хотіла. Одержала від Дорека електронного листа, в якому йшлося про те, що він втомився від довгих місяців листування, що не може дочекатися їхньої зустрічі та що вже завтра він приїде до неї і, нарешті, побачить її вживу.
“Ти так багато писала про своє місто, своїх друзів і своє життя, що я вже не можу стримуватися і хочу стати його повноцінною частинкою. Думаю, ти будеш рада бачити мене. Зустрічай завтра о 16 годині на автовокзалі. Твій Дорек”.
§§§
– Ти зустрінеш його і поясниш, що я – поїхала у відрядження далеко за кордон, скажімо, до Китаю чи Індії. Прочитала там листа, захвилювалася, тебе, як свою найкращу подругу, попередила про його приїзд і попросила зустріти. Ну, придумаєш щось, викрутишся. Ну, і запросиш до себе. Негарно ж людину посеред вулиці залишати, ще й напередодні новорічної ночі, – тарахкотіла у слухавку Таня. – Подумаєш, переночує він у тебе. Тобі ж цікавіше буде, ти ж і так планувала новорічну ніч удома наодинці провести, а так матимеш компанію…
– Мені не до жартів, – Оля хоча й пристала на прохання подруги, продовжувала злитися. – А якщо твій Дорек маніяк?
– Дурниці ти говориш, Олю. Дорек просто чудовий. От побачиш, він тобі обов’язково сподобається. Переночує і повернеться до своєї Польщі.
– Пообіцяй, що це остання пригода, у яку ти втрапила!
– Обіцяю, Олю. З прийдешнім тебе, подруго!
Звісно, Таня не хотіла завдавати Ользі клопоту своїми безглуздими проханнями. Але коли вдесяте відповіла на лист Дорека, мовляв, я за кордоном, не приїжджай, і не отримала від нього жодної відповіді – зрозуміла, що запізно бити на сполох. Світловолосий усміхнений поляк був уже або в дорозі, або ж просто не мав доступу до Інтернету.
Зустріти його сама не могла: псувати стосунки з Вадимом аж ніяк не хотілося. Тим паче, вони також збиралися в дорогу, планували відсвяткувати новорічну ніч удвох у мальовничому закарпатському селі.
§§§
Ольга відразу впізнала Дорека. Він насправді, як і описувала Таня, був дуже вродливим. Стояв розгублений, але усміхнений посеред площі, роззираючись навколо. Усюди снували люди: хтось поспішав, запізнювався, зустрічав, проводжав…
Ольга стояла на відстані трьох кроків від людини, яку попросила зустріти Тетяна, але не могла поворухнутися. Хлопець помітив її. Мило усміхнувся і кивнув головою. І в ту мить, коли їхні погляди зустрілися, дівчина відчула, що сьогодні доля подарувала їй справжнісінький шанс. А чи скористається вона ним, залежить тільки від неї… Нарешті, настав час і їй робити необдумані та ризиковані вчинки.
Тому, простоявши у ступорі ще півгодини, набравшись упевненості та рішучості, зібравшись із думками, зробила два кроки назустріч Дорекові:
– Когось чекаєте?
– Так, – заговорив хлопець. – Приїхав у гості до подруги, а вона не поспішає мене зустрічати. Напевно, я небажаний гість. А ви когось зустрічаєте?
– Так, одного давнього друга, але, швидше за все, він не приїде, – впевнено збрехала Ольга. – Може, вип’ємо кави, ви змерзли?
– Із задоволенням. Мене звати Дорек.
– А я Ольга…
§§§
Вони пили несмачну дешеву каву в шумній забігайлівці. Він розповідав їй про католицьке Різдво, про те, як разом зі сім’єю ходить до костелу за оплатками – сухим хлібом для причастя, яким родина, ламаючи, ділиться на Святий вечір, про смачнючий борщ із вушками, який неперевершено готує його старенька бабця, про пампушки з рожею і про інші не менш цікаві звичаї та традиції своєї сім’ї і свого народу. Він розповідав їй, як відсвяткував цьогорічне Різдво і які подарунки отримав… Говорив багато сам і задавав багато запитань їй, уважно слухав відповіді…
Він постійно усміхався і більше не згадував про мету свого приїзду до України. А вона і слухала, і говорила, і також усміхалася…
Коли він сказав, що треба подивитися графік руху автобусів до Гданська, вона сором’язливо запропонувала залишитися, натякнувши, що через декілька годин – Новий рік, а їй навіть ні з ким його святкувати. І він, не задумуючись, погодився…
Вони купили в нічному супермаркеті рибу. І Дорек в Олиній кухні готував польську різдвяну традицій страву – тушкованого коропа. А потім, у новорічну ніч, вони вголос загадували бажання і палили бенгальські вогники у дворі Олиного будинку… Бавилися у сніжки, каталися на дитячій гірці й пили шампанське…
Того вечора Ольга так і не зізналася Дорекові, що є подругою Тетяни…
§§§
Ця історія трапилася торік. На щастя для всіх, вона закінчилася щасливо, а якщо точніше, то триває ще й донині …
Дорек гостював в Олі довше, аніж планував. Залишився й на Різдвяні свята. Він так і не довідався, як доля звела його з дівчиною. Оля ж вирішила не відкривати таємниці й досі вірить у те, що доля пробачить їй цю невелику хитрість й обман в ім’я кохання.
А цьогоріч Ольга святкуватиме Новий рік та Різдво у Гданську, куди її запросив Дорек: повинна ж майбутня невістка, врешті-решт, познайомитися зі своїми свекрухою та свекром…
А Таня… Вона у новорічну ніч отримала пропозицію руки і серця, з радістю погодилася і вже навесні вийшла заміж за Вадима…
Звісно, що рано чи пізно всім персонажам цієї історії доведеться зустрітися. Але Ольга впевнена в тому, що Дорек щиро кохає її, а Таня була його звичайним інтернет-захопленням. Можливо, він і не впізнає свою давню інтернет-знайому?! А якщо й впізнає, то Таня пообіцяла, що вигадає дуже правдоподібну історію про те, як випадково всі вони зустрілися… Тим паче, хто-хто, а вона мастак у цій справі… ☺
