До відльоту залишалася година. Віктор розумів, що вона не прийде. Не було й краплі розчарування чи здивування. По правді, усе доволі давно йшло до такого завершення. Чоловік допивав схололу каву і намагався виправдатися перед своєю совістю. Чи зробив він усе, щоб зберегти Таїсу? Однозначно так. Але буває, що стосунки досягають найвищої точки кипіння. Напевно, ця причина найбільш важлива й серйозна, і саме вона найчастіше змушує ставити крапку.
Банально й просто – ніби перестали цікавити одне одного. Так буває. Перша закоханість і ейфорія проходять, все стає одноманітним і нудним. Близька людина не радує, з’являються нові знайомства, цікаве спілкування, ревнощі.
Насправді, дуже непросто бути чоловіком стюардеси. Терпіння і стриманість. Ці дві риси виховав у собі Віктор за час їхнього спільного життя.
Кілька років тому повертався із Грузії з відрядження. Настрій був гарний, вдало укладена угода з партнерами, підписаний на п’ять років вигідний контракт. Хотілося свята й відпочинку. Приємно був здивований, що летить із тим самим екіпажем. Хіба ж він міг не запам’ятати рудоволосу бездоганну усміхнену господиню лайнера? Тому, коли Таїса продефілювала по салону повз нього, не стримався і розсипався в компліментах.
— Заздрю Вам, — вона стримано відреагувала на його слова — їй таке чути не вперше. А чоловік продовжив. — Снідаєте у Лондоні, а захід сонця спостерігаєте десь у Дубаї — хіба можна придумати щось краще для молодої, нічим не обтяженої дівчини?
Глянула в його глибокі чорні очі, й побачила там не лише своє досконале відображення, а й неабияку зацікавленість її особою. На вигляд пасажиру років тридцять п’ять, бездоганно одягнений, охайний, впевнений у собі, елегантний. На це перш за все звернула увагу. А красивий, чорт забирай. І він про це знає!
Відчула, як червоніє під його поглядом.
— Дякую, я дійсно люблю свою роботу. Ми часто жартуємо, що у нас найкращий вигляд з офісу. А ще уявляєте, як здорово злітати чорним дощовим ранком, а через п’ять хвилин бути там, де народжується новий день. Але бути стюардесою означає бути зібраною і дуже уважною. Перевірка аварійно-рятувального обладнання, харчування, підготовка салону — Ви навіть не уявляєте, скільки завдань лежить на наших тендітних плечах ще до появи пасажирів на борту. Тому, даруйте, мушу працювати. Вдалого польоту й швидкого приземлення нам!
Віктор провів поглядом її стрункий стан. Він уже тоді знав, що просто так не відпустить цю золотокосу розумницю, яка так зачепила його серце. Що уже було казати про серце двадцяти шестирічної Таїсії?
Взаємне тяжіння переросло у закоханість, а згодом — у неймовірну пристрасть. Дівчина переїхала жити до Віктора. У силу зайнятості бачилися рідко. Таїсія, окрилена і щаслива, вранці вилітала з дому, а ввечері прилітала. Звичайний робочий день, здавалося б. Тільки хтось проїжджає за день десять кілометрів, а вона пролітала кілька тисяч. Бувало, що втомлена так і засинала, не дочекавшись Віктора, а вранці лише цілувала його сонного і бігла на рейс.
Звісно, його не влаштовувало таке життя. Хотілося, щоб поруч була жінка, яка готуватиме, пратиме, роститиме дітей і чекатиме його щодня з роботи. Віктор, як дорослий мужчина, дозрів до створення справжнього сімейного гніздечка. Але заміжжя поки не входило в плани Таїси. Дівчина хотіла розвивати кар’єру, поки вік і здоров’я дозволяють. І аж ніяк не планувала змінювати свої звички і мобільний стиль життя. Тим паче народження дітей взагалі не входило в її амбітні плани. Дівчина уникала розмов на цю тему. А якось після чергового з’ясування стосунків Віктор повернувся з роботи і зрозумів, що Таїса покинула його дім цього разу назавжди. «Дивне і славне дівчисько! Невже я так її налякав своїми бажаннями? Невже був занадто наполегливим?» Віктор не розумів поведінки дівчини. Спочатку розсердився неабияк. Бо як це — його успішного розумного забезпеченого покинули? А потім зрозумів, що колись такі бажані стосунки почали обтяжувати їх обох. Стали якимись формальними і нікому не потрібними.
Навмисно шукав зустрічі з нею. Хотів хоч випадково зустріти десь посеред міста. Але марно. Таїсія змінила номер телефону, на повідомлення в мережі не відповідала. Більше того змінила авіакомпанію. Єдиним правильним рішенням було відпустити і забути. З головою занурився в роботу. Не думав і не згадував. Якісь випадкові жінки з’являлися в житті й так само непомітно зникали з нього.
Таїсія також мучилася, але знала, що повернення не буде, бо неможливо жити самими лише спогадами про те, як було добре колись. Короткочасні нові знайомства не могли замінити його гарячих обійм. Віктор у своїх настирних бажаннях не хотів іти назустріч їй, а вона… можливо не розуміла ще, що сім’я й коханий чоловік — найважливіше для жінки. Чи просто не доросла ще до цього.
Вони зустрілися випадково через півроку після розставання. На одній гучній вечірці Таїсія побачила його в гучному оточенні розвеселих колег та супутниць-красунь напідпитку. Він став ще кращим за той час, що вони не бачилися. Чи то так здалося, але серце йокнуло так, що аж в очах стало темно.
Він щось дотепно розповідав, сміявся і обіймав за стан одну з захмелілих довгоногих білявок. Таїса просто їла його очима. Хотілося підійти, вирвати його з пазурів тієї хвойди і сказати тихо: «Ходімо додому». От тільки біда, що не було уже того дому, в якому вони були щасливими. Сама пішла з нього. Які ж тепер можуть бути претензії? Пославшись на погане самопочуття, вирішила поїхати і не псувати настрій іншим своєю кислою фізіономією.
Віктор наздогнав її вже на парковці. Довго стояли мовчки і дивилися одне на одного. Тінь жалю нарізала непевні кола навколо них. Треба було щось говорити, напевно, але не знаходилися потрібні слова.
— Як живеш, золотокоса красуне? — Віктор першим порушив мовчанку.
— Не гірше за інших, — намагалася сховати за холодністю своє хвилювання. — ти, бачу, не сумуєш, гарно проводиш час у чудовій компанії.
— Відсумував уже … — видно було, що чоловікові й зараз боляче її бачити. — я так довго мріяв про цю зустріч, ось так десь випадково в місті, щоб побачитися…а тепер стою, як бовдур і не знаю, що тобі сказати. Ми з колегами святкуємо моє нове призначення. Завтра відлітаю в Мюнхен. Усе, як кажуть, з нової сторінки. Таїсо… полетіли зі мною! Я ж заради тебе… ти знаєш… — в його погляді такому ж бездонно-чорному, як і при знайомстві, було стільки прохання і відчаю. — Дай нам ще один шанс!
Душа рвалася на частини.
— Ти випив зайвого, Вітю, — сказала відсторонено. — Завтра і не згадаєш про те, що говориш. І про те, що ми бачилися…
— Навіщо ти так? Таїсо! Я шукав тебе! я…
— Мені час їхати, завтра рейс. Прощавай, Вікторе. Бажаю тобі прихильності долі на новому місці. І дасть Бог, зустрінемося в небі…
— Завтра чекатиму тебе, чекатиму до останнього, Таю, ти чуєш? — уже закриваючи дверцята авто почула його слова.
Він ще довго стояв посеред вулиці й дивився їй услід. А вона за сльозами не бачила, куди їде. Куди вів той шлях — від нього чи від себе, достеменно не знала, як і тоді…
— Реєстрація на рейс Київ-Мюнхен завершується через п’ятнадцять хвилин! — голос із гучномовця відірвав Віктора від думок. Чекати більше не було смислу. Чоловік рушив до стійки реєстрації.
— Вітю! Вікторе! — почув позаду себе схвильований голос Таїси.
Вона стояла за крок така рідна й надзвичайно красива, ніби вперше побачив неземну красу цієї жінки. «Вона і небо створені одне для одного, а я, дурень, хотів її закрити в чотирьох стінах! — посміхнувся сам до себе. — Хоче літати, нехай літає! Я чекатиму її стільки, скільки треба буде! Яким же я був сліпим! Господи! Я ж ледь не втратив жінку своєї мрії!» Обійняв її, поцілував у заплакані оченята.
— Вітю, я кохаю тебе! Якою ж я була дурною, Вітю! Я ж ледь не втратила усе те, про що мріяла! Я залишу цю бісові авіацію, народжу тобі дітлахів і буду найщасливішою в усьому світі! Якщо ти не передумав, звісно… — розгублено кліпала очима, сьорбала кирпатим носиком і смішно по-дитячому заглядала в його обличчя. — Ти плачеш?!? Вітю, ти що плачеш?! Ой, не треба, у тебе посадку оголосили! І мені пора! Ти лети, а я за тиждень, вирішу тут усі свої справи й прилечу! Зустрічатимеш?
— Ти моє захмарне, моє неземне кохання!
Вони розбіглися. Кожен на свій літак. Кожен зі своїми думками й сподіванням, але надзвичайно щасливі, що знайшли час зупинитися, переосмислити почуття й сказати одне одному найважливіші слова.