Бануш є традиційною гуцульською стравою. Нині дуже часто в ресторанчиках пропонують бануш зі шкварками і переконують, що власне тут цей смаколик справжній, такий, який їдять у горах. І я власне донедавна щиро вірила у ці слова, поки не скуштувала бануша у правдивих гуцулів. Так ось. Пані, яка навчила мене готувати бануш, з діда-прадіда мешкає на Косівщині і дуже добре знає кулінарні традиції свого краю, тому не вірити їй підстав у мене нема. Отож, для приготування бануша потрібна сметана (для правдивого бануша має бути справжня домашня сметана, магазинна дасть не той ефект), вода і кукурудзяна каша дрібного помолу в однакових пропорціях. Страву готуємо в каструлі, у якій не пригорає молоко, годиться чавунна. Викладаємо сметану в каструлю і доводимо до кипіння. Постійно мішаємо дерев’яною ложкою в одну сторону. Тоді доливаємо воду і доводимо до кипіння, помішуючи. Врешті висипаємо в рідину кукурудзяну кашу. Весь час мішаємо в ту саму сторону, поки бануш не почне відставати від стінок посудини. Так варимо, поки не закипить і однорідний млинець не обертатиметься навколо ложки. Не допускайте, щоб жир відділився від основної маси. Подаємо бануш гарячим, найбільше смакує із бринзою. Бринзу викладаємо на гарячий бануш, щоб вона трохи розтопилася. Найкраще брати пікантну бринзу (в ідеалі – гуцульську), вона чудово доповнить смак страви. А запивати усю цю дивовижу раджу гуслянкою (годиться також кефір чи кисле молоко) Смачного!
Бануш
P. S. Від однієї гуцулки чула, що такий бануш готують для туристів, бо істинні гуцули їдять бануш не на воді, а на молоці. Тобто кип’ятять сметану, тоді додають молоко і врешті кукурудзу. Але, казала ота гуцулка, такий жирний бануш не кожен подужає з’їсти, печінка бо – орган делікатний!