Лідер рейтингу — мишаче вино. Готують його в такий спосіб — у чан зі свіжою рисовою горілкою кидають виводок живих мишей не старших від двох-трьох днів. У цьому віці в них ще немає вовни. Напій настоюється в темному сухому місці протягом року. Історики-сходознавці так і не дійшли єдиної думки щодо того, хто й коли винайшов мишаче вино. За однією з версій, воно з’явилося в Китаї, за іншою — в Кореї. Напою приписують цілющі властивості, вважається, що за його допомогою можна вилікуватися від кашлю, застуди й захворювань печінки.
На другому місці сардинський сир касу марцу. Дослівний переклад назви — «гнилий сир». Власне, роблять його з овечого молока. Голову сиру зберігають у підвалі, допоки вона не починає підгнивати, потім виносять на сонце, щоб у ній відклали личинки «сирні мухи». До того моменту як сир подають на стіл, личинок у сирі виявляється вже доволі багато. Приготування цієї страви на її батьківщині — в Італії — заборонено законом. Продукти життєдіяльності личинок «сирних мух» токсичні та можуть спричинити отруєння.
Третю позицію посідає китайська страва сунхуадань. Готують її так — свіже перепелине, качине або куряче яйце обмазують сумішшю золи, попелу, чаю, вапна й глини, після чого обвалюють у рисовому лушпинні й закопують у землю. Щонайменше на 15–20 днів, щонайдовше на півроку. У результаті білок яйця стає темно-коричневим і напівпрозорим, жовток — кремоподібним, чорного кольору із зеленим відливом, на поверхні шкарлупи проступають візерунки, що нагадують паморозь на склі.
Четверте місце в нашому рейтингу відведено шведському делікатесу сюрстрьомінг. По суті, це оселедець, що прокис. Рибу ловлять у квітні, перш ніж самки оселедця відметуть ікру, відтинають голову й виймають внутрішні органи. Потім закривають у бочках на два місяці. У липні її консервують і тримають у холодильнику ще місяць. Вважається, що сюрстрьомінг винайшли в XVI сторіччі шведські військові кухарі. Тоді через необачність постачальників риба, яку доставляли військовим частинам, встигала прокиснути по дорозі. Вояків годували зіпсованим продуктом, бо іншого найчастіше просто не було. Так виникла одна з найдавніших шведських кулінарних традицій — подавати до столу «кислий оселедець».
П’яту позицію ділять японська та корейська страви з восьминогів. Одорі дон дослівно перекладається з японської як «танцюючий восьминіг». Морську тварину вбивають і кладуть у глибоку тарілку з рисом, червоною ікрою й водоростями. Перед вживанням його поливають гарячим соєвим соусом і мацаки восьминога починають рухатися. Натрій, що міститься в соєвому соусі, вступає в хімічну реакцію із клітинами тіла тварини, і вивільнені іони подразнюють нервові закінчення. Натомість корейський делікатес саннакджи — це справді живий восьминіг. Його подають без приготування. В отвір, через який восьминіг виштовхує з себе воду, вставляють паличку. Він обхоплює її мацаками. Поки вони зайняті, восьминога вмочають у соєвий соус і з’їдають. Щороку п’ять-шість гурманів вмирають, вдавившись мацаками.
Смачного! )