ну звичайно ж ти любий. Як це – чому раніше не казала? Ні, ти мене не так зрозумів, попіл на паркет струшувати не потрібно. Кажеш, господар має право… Так-то воно так. але… Навіщо ти взуваєш черевики, кудись збираєшся? А, хочеш пройтися у них по килиму в спальні. Та чому ж відразу “зчиниш вереск”, хіба я наважуся кричати на господаря? Спацеруй собі на здоровя вперед-назад, мені не шкода. Тільки зваж, твоє взуття зовсім чисте. Ну хоч би трішечки піску! Може краще тобі спочатку вийти на вулицю, набрати на черевики кілограм багнюки, а вже тоді господарювати? Так і зробиш? От і добре. Слухай, Котику якщо ти вже йдеш на двір. то може сміття викинеш? Якщо тобі, звичайно. не важко. не важко? Я так ідумала, ти ж у мене такий сильний… А заодно Завітаєш до крамниці, хліба купиш. Це ж поруч — усього три квартали. Ні-ні, тільки хліба., більше нічого не потрібно. Хіба що пакет метани до борщу. І капустину. Ну й бурячок, томатну пасту, три кілограми картоплі. Так, це вже на базарі. Ой, я тебе прошу, скільки там іти від крамниці до базару, якихось нещасних сто метрів. А скільки? Сімсот? Не може бути! Мовчу, мовчу! Сімсот – то сімсот. Господарю видніше. Але повертайся якомога швидше, я готуватиму твій улюблений борщик. Відколи тебе нудить від борщу? Відтоді, як одружився? Чому – щодня? Неправда, я ще вмію варити зелений борщик, зі щавлю. І капусняк. Ну, знаєш, “хляпа з бульбою” – це вже занадто! А що – твоя матуся? Дай спокій, в її борщі холестерин шматками плаває! Сонечко моє, ти ж не хочеш заробити атеросклероз разом із виразкою? І я не хочу. твоє здоровя для мене – передусім.
До речі. про матусю. Ти не забув, що завтра ми їдемо на день народження? Як це не казала? Ти забув коли у твоєї мами день народження? Мовчу.Так. Саме так. В останню мить. Як завжди. Авжеж.Безперечно. Ти господар у хаті, хто ж іще? До чого тут – у червін? ми до моєї матусі поїдемо, а не до твоєї. Ні зайчику, я не можу їхати сама, усі питатимуть: “Де господар твоєї хати?”, а я що відповім? Зустріч із друзями перенесеш на інший день, гаразд? Запросиш до нас тих своїх однокласників. Авжеж, і однокласниць запроси. І однокласниць з паралельного класу також. І однокласниць, котрі вчилися на вісім класів пізніше у сусідній школі теж. Так. Будь-ласка. Чудово. Ні, щастя моє. Мені дуже шкода, але в пятницю нічого не вийде, бо ти мусиш іти на батьківські збори. Радість моя, я ж ясно висловилась – батьківські, а не мамівські. У щоденнику написано вчительською рукою. Уявляєш, як я почуватимусь сама у натовпі чужих чоловіків? І мені страшно уявити. Мовчу. Ніколи. Тільки ти. Таж. Авжеж. Безперечно. Пятниця, шоста вечора, кабінет інформатики, третій поверх ліворуч.
Що я робитиму, поки ти ходитимеш за хлі… вимазуватимеш болотом черевики? Висушу манікюр і повитрушую доріжки. А, може, дочекаюсь твого повернення… Як то навіщо? Зараз таке робиться! Раптом хтось у мене ті доріжки відбере! Уяви: повертається господар додому, а доріжок немає…. Непорядок! Я ж беззахисна, мене кожен скривдить. Не те що ти – з будь-якого бандита зробиш квасне яблуко. Звідки я знаю, Золотце? Ну, ти ж колишній спортсмен. Так. Я памятаю, три грамоти. Авжеж, у сімдесят шостому році. Почесне шосте місце. На районній спартакіаді. З пінг-понгу.
А після доріжок допоможеш мені прибити на кухні поличку. Чому це – знову? Ні, Солоденький, того гвіздочка, що ти прибив позаторік, вже немає з нами. Куди подівся? Та його ж наступного дня аварійна бригада витягла, коли згоріло пять метрів проводки. Не памятаєш, бо був на роботі. Так і вечеряємо з того часу при свічках. НЕ помічаєш, бо від вечері відмовляєшся. Як це”крім борщу нічого не буває”? А часник?
Ну, то йди вже, коханий. Не барися. відро не забув? Ні, Лебедику, сміттєвих мішків немає. Ну чому відразу “як йолуп з відром”, де ти бачив, щоб йолупи ходили з відрами? Цілком справедливо: якщо сам не купиш, то нікому й справи немає. Так. Саме так. Усе потрібно контролювати. На те ти і господар. Мовчу. Авжеж. Безперечно.
І арнольда із собою візьми. Чуєш, як скавулить господарський песик – на двір проситься. Так, “притягла до хати монстра”, однак за господаря він тебе, а не мене визнає. Звідки знаю? Бо саме тобі він пісяє у капці, висловлюючи собачу відданість. Куди ти подінеш відро, як ітимеш до крамниці? Віддаси його псові в зуби, нехай волоче. Не донесе? В такому разі, запхаєш Арнольда у відро. Що ти кажеш? Такса туди не влізеться? Тоді пса в зуби, відро на поводок. Або навпаки. Придумаєш щось! не треба створювати проблеми на рівному місці.
Врешті-решт, хто у нас у хаті господар: ти чи я?
