Ніч іще кохалась із світанком,
Пахла кава пристрастю й тобою,
Трепетних обіймів полонянка
Пила щастя впереміш з журбою
Так гірчило на вустах сумління,
Так хотілось совість утопити!
Навів вільна – напівбожевільна,
Щоби так безтямно полюбити…
Затуманить-задурманить вранці,
Біль шкрябне самотністю за душу,
Осуд , ніби осад чорний в склянці,
Та ще жаль, який допити мушу…