Кожен із нас коли-небудь чув історії про дітей, яким довелося пережити війну: ховатись у напівзруйнованих будинках, будучи важко пораненим; заробляти кошти хоча б на борошно для перепічки, торгуючи на ринку та важко голодуючи між тими заробітками; терпіти побої одного з батьків, що через безвихідь звинувачував в усіх смертних гріхах; пережити постійні знущання однокласників або ж змалечку йти проти всіх канонів своєї країни, аби вижити та залишитися людиною.
Але чи чули ви історію дитини, на долю якої випали всі ці випробування? Перше, що спробуєте зробити – заперечити. Але, на жаль, це правда. Ім’я цієї дитини – Поліна Жеребцова.
Коли почалася Перша чеченська війна, дівчинці було менше 9 років. З 1994 до 2004 рр. вона вела щоденник, записуючи туди все: як бомбили місто, як вони з мамою торгували на ринку, щоб прожити, як вона потерпала від щоденних конфліктів у школі, як на неї завжди чатувала Смерть, являючись у різних подобах, як удома не було ні тепла, ні води, ні електрики, як її поранили осколками…
Саме про це і не тільки розповідають її чеченські щоденники під назвою «Мураха у скляній банці», що перекладені багатьма європейськими мовами і спричинили ефект вибуху. Нещодавно книга вийшла друком і в Україні.
Трагічну історію Поліни Жеребцової вже ставлять в один ряд з іншими військовими щоденниками дітей – Тані Савичевої з блокадного Ленінграда й Анни Франк, що розповідає про злочини нацистів.
«Мураха у скляній банці» – книга-шок, книга-сповідь, книга-попередження, документальний роман, який повинен прочитати кожен. Його жваво обговорюють українські книголюби та літературні критики.
Навіщо дівчинка вела щоденник? Питання водночас риторичне і зрозуміле. Можливо, перш за все – щоб не втратити здоровий глузд і не збожеволіти під гнітом безжальної війни та всіх бід, що вона спричинила в її житті. А ще, мабуть, сподівалась: прочитавши її записи, люди зрозуміють, що війна – це зло і воювати не можна! Ніколи!
Та якби ж то…
