Скільки існує людство, стільки часу й дивується прадавній істині: ніколи не знаєш, що на тебе чекає в житті, адже воно настільки непередбачуване, що й прогнозувати не варто. Спланувати свої кроки можна, але чи от буде все так, як хотілось би, гарантії не дає ніхто. І ще якось так швидко летять ті літа, що й не встигнеш оглянутись, як за плечима вже добрий вік.
А як згадаєш скільки в житті всього було… Казати – не переказати. Різних поворотів долі, як у тих серіалах. Не знаєш, ні що буде в наступній серії, ні чим завершиться та, що триває зараз.
Такими ж непередбачуваними, зі своїми «родзинками», влучно виписаними героями та крутими поворотами сюжету, є й історії зі збірки оповідань «Особистий простір» молодої письменниці з Кам’янця-Подільського Віоліни Ситнік.
17 текстів, що увійшли до книги, сповнені яскравих барв, ніжні й ліричні, іронічні й цинічні, а подеколи навіть жорсткі та абсурдні. 17 історій, взятих із життя – нескінченного джерела сюжетів, які вражають щодня і не відпускають доти, доки не ляжуть рядками на сторінках.
У своїх оповіданнях авторка ставить чимало запитань. І ті, що зазначені в анотації до книги, – лише маленька часточка з величезної брили: «Одвічна проблема сучасної жінки – будувати кар’єру чи сім’ю? Що робити, коли ти ще така молода, але набагато успішніша за деяких чоловіків? Та й не деінде, а в мистецтві! Проте найблискучіша кар’єра не зігріє довгими зимовими ночами, а чоловік, який обіцяє бути навіки з тобою «в горі і радості», може швидко забути обіцянку».
І ким би ви не були, чоловіком чи жінкою, ці історії вразять вас однаково, бо література не має поділу на жіночу чи чоловічу. Якщо хтось і робить поділ, то прикро помиляється, бо прочитане або подобається, або ні. Перегорнувши першу сторінку книги, ви не зможете зупинитись, поки не дочитаєте до останньої. Ви полюбите цю книжку. Вам буде водночас радісно і зовсім несолодко. Але – точно! – вона не залишить вас байдужими, бо кожний епізод вражає до щему.
Збірка завдячує назві однойменному оповіданню, в якому головна героїня бореться за особистий простір. Проте вважати, що така боротьба триває тільки в одному з них, буде прикрою помилкою. Вона присутня в усіх 17 історіях, адже особистий простір потрібен усім. У кожного має бути та територія, на яку іншим – ЗАСЬ!
«Особистий простір» написано гостро та соковито. Створені образи виринають із рядків чітко та промовисто, сюжети влучають точно в ціль, а фінали часто позбавлені хеппі-енду. Все, як у житті, – у кожного свій епілог.
«Часом хочеться заплющити очі, затулити руками вуха, заколотити дошками серце, аби не відчувати. Але гіркі, як полин, життєві історії простих людей вилазять зі сховку і починають боляче мозолити нам очі. Настільки, що доводиться широко розплющувати їх, і не просто дивитися, а бачити. Не просто слухати, а чути. Не просто співчувати, а проживати разом із ними всі їхні болі, поразки, зраду, підступність, злість, безсилля, ненависть, розпач, розчарування. Разом із ними кохати, проклинати і прощати», – ділиться враження про книгу Віоліни Ситнік київська письменниця Слава Світова.
І з її словами не можна не погодитись, бо збірка оповідань «Особистий простір» саме така. Вона вириває з реальності, щоби в черговий раз занурити в неї і примусити задуматись, змінити погляди та підходи, зробити висновки. А часом оті прямолінійності, що де-не-де виринають і рядків тексту, моменти моралі, подають уже готові відповіді. Бо КНИГА таки вчить, як на світі жить. І збірка оповідань Віоліни Ситнік «Особистий простір» – не виняток. Це – відкритий фінал, що дає ґрунт для роздумів.
