Дітям від 12 до 18 років запропонували добровільно провести вісім годин наодинці, без користування засобами комунікації (мобільні телефони, інтернет). Зате дозволявся цілий ряд класичних занять наодинці: письмо, читання, гра на музичних інструментах, малювання, рукоділля, спів, прогулянки і т.д.
Автор експерименту (сімейний психолог) хотіла довести свою робочу гіпотезу про те, що сучасні дітки надто багато розважаються, не в змозі самі себе зайняти і абсолютно не знайомі зі своїм внутрішнім світом. За правилами проведення експерименту, діти повинні були прийти строго на наступний день і розповісти, як пройшло випробування. Їм дозволялося описувати свій стан під час експерименту, записувати дії і думки. У разі надмірного занепокоєння, дискомфорту або напруги психолог рекомендувала негайно припинити експеримент, записати час і причину його припинення.
На перший погляд, затія експерименту здається вельми нешкідливою. Ось і психолог помилково вважала, що це буде абсолютно безпечно. Настільки шокуючих результатів експерименту не очікував ніхто. З 68 учасників до кінця експеримент довели лише ТРОЄ – одна дівчинка і два хлопчики. У трьох виникли суїцидальні думки. У п`ятьох були гострі “панічні атаки”. У 27-ми спостерігалися прямі вегетативні симптоми – нудота, пітливість, запаморочення, жар, біль у животі, відчуття “ворушіння” волосся на голові і т.п. Практично кожен випробував почуття страху та занепокоєння.
Новизна ситуації, інтерес і радість зникли практично у всіх до початку другої-третьої години. Тільки десятеро відчули занепокоєння через три (і більше) години самотності.
Героїчна дівчинка, що довела експеримент до кінця, принесла щоденник, в якому вона усі 8 годин докладно описувала свій стан. Тут вже волосся заворушилися на голові у психолога. З етичних міркувань, вона не стала публікувати ці записи.
Що робили підлітки під час експерименту?
– Готували їжу, їли;
– Читали або намагалися читати,
– Робили якісь шкільні завдання (справа була в канікули, але від розпачу багато схопилися за підручники);
– Дивилися у вікно або вешталися по квартирі;
– Вийшли на вулицю і відправилися в магазин або кафе (спілкуватися було заборонено умовами експерименту, але вони вирішили, що продавці або касирки – не рахуються);
– Складали головоломки або конструктор «Лего»;
– Малювали або намагалися малювати;
– Милися;
– Прибиралися в квартирі;
– Грали з собакою чи кішкою;
– Займалися на тренажерах або робили гімнастику;
– Записували свої відчуття чи думки, писали листа на папері;
– Грали на гітарі, піаніно (один – на флейті);
– Троє писали вірші чи прозу;
– Один хлопчик майже п’ять годин їздив по місту на автобусах і тролейбусах;
– Одна дівчинка вишивала по канві;
– Один хлопчик попрямував в парк атракціонів і за три години докаталися до того, що його почало нудити;
– Один юнак пройшов усе місто, порядку 25 км;
– Одна дівчинка пішла в Музей політичної історії і ще один хлопчик – в зоопарк;
– Одна дівчинка молилася.
Практично всі в якийсь момент намагалися заснути, але ні у кого не вийшло, в голові нав’язливо крутилися «дурні» думки.
Припинивши експеримент, 14 підлітків полізли в соціальні мережі, 20 зателефонували приятелям по мобільнику, троє подзвонили батькам, п’ятеро пішли до друзів додому або у двір. Решта включили телевізор або занурилися в комп’ютерні ігри. Крім того, майже всі і майже відразу включили музику або сунули у вуха навушники.
Всі страхи і симптоми зникли відразу після припинення експерименту.
63 підлітка заднім числом визнали експеримент корисним і цікавим для самопізнання. Шестеро повторювали його самостійно і стверджують, що з другого (третього, п’ятого) разу у них вийшло.
При аналізі того, що відбувалося з ними під час експерименту 51 людина вживали словосполучення «залежність», «виходить, я не можу жити без …», «доза», «ломка», «синдром відміни», «мені весь час потрібно …», і т. д. Усі без винятку говорили про те, що були жахливо здивовані тими думками, які приходили їм в голову в процесі експерименту.
Один з двох хлопчиків, які успішно закінчили експеримент, усі 8 годин клеїв модель парусного корабля, з перервою на їжу і прогулянку з собакою. Інший спочатку розбирав і систематизував свої колекції, а потім пересаджував квіти. Ні у того, ні в іншого не виникло в процесі експерименту ніяких негативних емоцій і не було «дивних» думок.
Є про що подумати…
Інформація з книги Катерини Мурашової “Любити чи виховувати”.
