— І занесла ж мене сюди нечиста! — Ванда вилаялася, в черговий раз звертаючи зі шляху на шиномонтаж. — Дороги жахливішої не бачила!
Зухвала брюнетка вийшла з машини, накинула легку шкірянку і рушила до автомату з кавою. День видався паскудним. Настрій на нулі та ще похолодало. Жах! В запасі було з півгодини. «Черга, що поробиш. Доведеться зачекати й зігрівати себе цим пійлом, — дівчина незадоволено сплюнула, мов пацанка, поплескала себе по кишенях куртки й зіщулившись продовжувала сьорбати з паперового стаканчика гарячий напій. — Забула, що палити кинула! Не запалиш тут з такими нервами?»
У відрядження керівництво відправило її до Кривого Рогу. У компанії «Будтраст» Ванда відповідає за впровадження нового інвестиційного проекту. От і поїхала налагоджувати контакти з потенційними партнерами та обговорювати перспективи співробітництва. А оскільки громадського транспорту з дитинства не переварює, то і обрала найзручніший спосіб — власне авто. Переговори затрималися, але проводити ще одну ніч в готелі Ванда не мала бажання, тепер от так і їде — від одного шиномонтажа до іншого — легкими перебіжками.
— Ваша машина готова, — покликав майстер. — Щасливої дороги, будьте обачні!
Як не дивно, але гаряче питво подіяло, навіть спати перехотілося. Десь зникла й втома. Дівчина ввімкнула улюблений «Океан Ельзи» і разом із Вакарчуком затягнула, що «все буде добре». Порожня нічна траса, кажуть, одноманітна, але Ванді навпаки подобалося їхати в таку пору. Рухаєшся собі наодинці зі своїми роздумами, спокійно, ніхто не підрізає, не відволікає, не… Здалося чи ні? Дівчина стишила хід і глянула в дзеркало заднього виду. Таки стоїть на узбіччі жінка, не здалося. «Де вона в такий час тут взялася? Видно, якась бідолаха добирається.»
Поволі здала назад. Приспустила скло і оцінила подорожню. Звичайна нічим не примітна, на вигляд років під шістдесят, схожа на вчительку сільську: у сірому костюмі, волосся зав’язане у вузол на потилиці.
— Сідайте, поїхали! — Ванда жестом запросила жінку на сидіння поруч.
— Поїхали, тільки майте на увазі з жінками подвійна такса.
Ванда саме рушала і пропустила повз вуха слова пасажирки.
— Думала спочатку здалося, що хтось стоїть. А ви чого в таку пору? На автобус спізнилися? Тут нічим і не доберешся до міста, ось їду і жодної машини не зустріла. То куди вас підвезти? — Ванда навіть зраділа попутниці, час швидше збіжить за розмовами та і не заснеш за кермом, коли хтось поруч.
— Мене не треба нікуди підвозити, я на роботі, — чомусь знітилася жінка, — а я думала ви, клієнтка.
— В якому розумінні? — до Ванди аж тепер дійшли слова, які сказала жінка, сідаючи в авто. — То ви….
— Так, я плечова.
Ванда не вірила своїм вухам. В її уявленні повії мали зовсім інший вигляд.
— Важко повірити? — жінка посміхнулася і з гіркотою продовжила. — На кожен товар є свій купець, дівчинко. У мене є свої постійні клієнти. І переважній більшості з них не так важливо задовольнити своє тіло, як душу. А мені гроші потрібні, такий от взаємообмін.
— У мене просто немає слів! — дівчина не могла отямитися. — Зачекайте, але ж можна заробляти якось інакше!
— Можна, але мені подобається те, чим я займаюся. І щоб ти розуміла, уже двадцять років.
— Здуріти! А ваші рідні? Вони знають?
— Та Бог з тобою, дитино! Ніхто і нічого не знає взагалі. Хіба ж по мені скажеш?
— Так отож, я, відверто, подумала, що ви вчителька, — зізналася Ванда.
— Ну в деякій мірі це так, — розсміялася жінка. — Мене до речі, Маша звати. А я побачила, що молода дівчина за кермом, і подумала, що все в житті буває вперше…
Розреготалися разом.
— Ой, не смішіть, — Ванда мало кермо не впустила.
— Даремно смієтеся, у нинішньому скаженому світі чого лише не буває. Мої клієнти різного віку. Наймолодшому ще й тридцяти немає. У нього постійні скандали вдома, сварки, дружина його пиляє весь час. Чоловікові потрібне насамперед розуміння, і будь-які стосунки будуються на щирості, на відвертості, на умінні слухати.
— Ну яка ж тут щирість, коли він дружині зраджує з повією? Вибачте, обурилася дівчина.
— Але ж у нас немає ніякого фізичного контакту, Вандо. Яка ж це зрада? Людині поговорити навіть немає з ким, розумієш?
— Ну ви просто психотерапевт-цілитель і проститутка в одній особі!
— Розумію ваш гнів, бо ви у мені бачите лише хтиву стару шльондру, яка заробляє собі на життя таким найлегшим способом, замість того, щоб чесно працювати та онуків глядіти. А я заради тих онуків і стою тут на трасі! Бо куди тебе візьмуть у такому віці? Прибиральницею за тисячу гривень? Тут я за місяць добре заробляю! Тут ніхто не лізе мені в душу — лише свою вивертають за бажанням…
— Я не в образу вам сказала…
— Мене важко образити, я за своє життя через таке пройшла, що інші хіба в найстрашнішому сні бачать. Росла сиротою. Ні кола, ні двора, ні прихистку ніякого, ні захисту. З інтернату випустили — і йди на всі чотири сторони. Рано заміж вийшла. Від безвиході вийшла, бо жити не було де. Ходила постійно синя, як печінка, бив мене так, що мало не здавалося. Потім син народився. Потім покинула я свого горе-чоловіка. За іншого вийшла. Знову дитя родила. Але і другий не кращий був за першого. Вліз десь, в тюрму посадили. Знову сама залишилася. А потім закохалася так, що жити без нього не могла. А у нього в Тюмені сім’я, як з’ясувалося, інша була. Сів та й поїхав. А мені жити не хотілося, розумієш? Напилася з дурості й на дорогу серед ночі — хотіла під машину кинутися. Добре, що жива залишилася. Водій тієї фури розпитав, пожалів, нагодував, а вранці на прощання дав грошей. Так от і почалися мої трудові будні. Різного було. Життя не вистачить, щоб розповісти… бачиш, виходить, що сьогодні ти мою місію виконала — я на тебе свій тягар переклала з душі.
— То ж самі казали, що все колись буває вперше…
— Дякую, що вислухала. Але ти не думай, що наскаржилася. Ніколи! Кожен сам обирає те, чим йому займатися, як жити і чим заробляти. Висадиш мене он за тим придорожнім кафе. Там часто зупиняються на нічліг. Знайдеться й мені на сьогодні робота.
Так само, як і з’явилася, Марія сірим метеликом зникла у темряві ночі.
Чомусь Ванді пригадалося, що в Стародавньому Римі вважали, що метелики, це квіти зірвані вітром. А ще метелик — символ любові, щастя і благополуччя. Вважають, що збудеться найзаповітніше бажання, якщо обережно, щоб не пошкодити крильця, потримати метелика в руці і випустити його на волю…
Найзаповітніші бажання клієнтів так само виконує кожен «нічний метелик». Нещадні вітри долі роздерли колись душу молодої Марії й випустили її нічним метеликом у вир життя. Комусь для розваги, комусь на щастя й на загальний осуд, нерозуміння й несприйняття…
За такими невеселими роздумами Ванда й не помітила, як стрічка шляху залишилася позаду. Сьогодні відповідальний день. Дівчина твердо вирішила — відзвітує, підготує усі документи й поставить крапку в тривалих стосунках зі своєю компанією, які уже багато років її не влаштовували. Бо кожен сам має обирати те, чим йому займатися й як жити… В цьому Марія права на тисячу відсотків.
