У клітці нидів хвилястий папуга. Дверцята відчинені, у годівниці повно проса, а він не їв, не виходив назовні. За його крилами лишилося довге життя – дванадцять років, як знати, скільки це на пташині літа? Але те, що птах старий, сумнівів не виникало. Дзьоб і кігті вже не сточувалися, як бува в молодості, тому господареві Миколі доводилося їх підтинати, незважаючи на протести.
Дивлячись на Чіпа, можна повірити в реінкарнацію. Мабуть, нещасний у цьому житті відробляв карму. Його попередники передчасно поздихали в достатньо юному віці. Як правило, їх кликали Кеша. Перший полюбляв купатися, а ще пташку незрозуміло приваблював червоний колір. Папугу ніколи не зачиняли в клітці, й одного спекотного дня каструлю, в якій варився борщ, залишили не накритою, і Кеша плюхнув у нього, наче в басейн, але вийшла сауна з надвисокою температурою. Так зварилося особливе перше з папужатини, яке не подадуть навіть у фешенебельному ресторані.
Другий Кеша, варто зазначити, виявився самичкою, тому був дикуватим і не бажав піддаватися дресируванню. Звичайно, жінки норовисті, мало кому сподобається, коли її називатимуть чоловічим ім’ям. Хазяї гнали самогон. Заборонено? Так це ж виключно з лікувальною метою! Ось тільки щось там не заграло: забилася трубка, зріс тиск, і стався вибух, що обварив Миколу та птаха, який сидів у цей час на кухні в зачиненій клітці – атож, не зосталося жодного шансу на порятунок.
Господар довго оговтувався від опіків, а згодом, вирішивши, що це все лиха доля й не можна називати живу істоту ім’ям небіжчика, дав наступному вихованцю прізвисько Чіп. Папуга був на рідкість розумним і здібним. За два місяці вивчив понад десяток слів, серед яких головна фраза: «Пішли на пиво!». Але він мав певну особливість непритаманну птаству – майже не літав, хоч з крилами та вагою все було як годиться. Ледащий? Може й так. Чіп пересувався квартирою пішки, від чого його кілька разів трохи притлумили, але той відбувся легким стресом, а від прогулянок не відмовився й прожив довге щасливе життя.
Чіпа вельми цікавили господарські капці. Бачачи їх, не міг втриматись від спокуси, й залишав усі справи та, раз у раз шпортаючись, не до жартів, коли кігті чіпляються за ворс килима, квапився ті погризти. Але це зробилося не єдиною його пристрастю. Папуга був не байдужий до сміття: не встигали хазяї покласти на порозі пакет зі смердючим вмістом, як той намагався прогризти в ньому дірку й бодай щось досягнути. Чіп вмів і любив просити харчі. У клітці кінчався корм, і бідолаха починав бігати слідом за господарем та злісно цвірінькати, що означало: папуга зголоднів. Птах знав, де стоїть просо, тому простував за домочадцями, поки ті відчиняли дверцята шафи в передпокої, аби досягнути пачку, пересвідчувався, що все йде за планом, і тоді вже мчав до клітки в тріпотливому очікуванні: зараз насиплють. Ці факти не лишали сумнівів: у минулому житті Чіп був собакою! І йому невимовно пощастило, що його не нарекли Кешею, інакше папуга, скоріше за все, загинув би під ногою одного з господарів.
Життя промчало, немов зграя пернатих на волі. Залишивши позаду безліч приємних моментів. Чіп любив хазяїна, але той також не молодшав і серйозно захворівши, потрапив до лікарні. Папуга тужив, його більше не цікавили капці та пакет із сміттям, не було кого кликати на пиво. Того ранку, коли Миколу оперували, Чіп помер. Ні-ні, не здох! Він був особистістю, якою не кожній людині доводиться стати. Операція минула успішно, хочеться думати, що це папуга забрав із собою слабість. Можливо, у наступному житті він знову стане собакою. Чіп на це заслуговує!
