Ідеальних сімей не існує, – так стверджують реалісти. Ну, майже не існує. Або не так, існують майже ідеальні сім’ї, в яких іноді виникають суперечки і непорозуміння.
От як, скажімо, в Олі. У неї чудова і майже ідеальна сім’я: вони з чоловіком Павлом разом прожили десять років. Вона – успішний менеджер, він – відомий у місті дизайнер. Проблеми та сірі будні їхню домівку оминали. Вони щасливі разом, нещодавно почали зводити будинок за містом, щоб, нарешті, переїхати із задушливого міста ближче до природи. Дім зводять за проектом Павла, чимало побажань до майбутнього житла внесла й Оля. І все в їхній сім’ї добре – будні, свята… Завжди разом.
І, здавалось би, якщо б не знати однієї деталі, то їхня сім’я не просто ідеальна, а взірцева. Проте одна неприємна деталь у їхньому тандемі все ж таки іноді заважає роботі всього великого механізму. І ніби нізвідки народжуються суперечки. Причиною цих сімейних негараздів між Олею та Павлом є… кухня.
Річ у тому, що і Оля, і Павло дуже люблять куховарити. “Що ж за проблема? – зазвичай дивуються люди, які не знають ані Олі, ані Павла. – Та це ж чудово. Гірше, коли жодного з подружжя не змусити стати до плити…”. Та коли справа доходить до куховарства, в Олі та Павла виникають направду дуже серйозні непорозуміння. І вони, які у всьому іншому розуміють один одного з півслова, ніби зазнають перевтілення, стають агресивними, впертими, егоїстичними.
Вперше суперечка на кухні виникла вже давно. Тоді Ольга запропонувала чоловікові разом приготувати святкову романтичну вечерю. Склала меню, все ретельно розписала, розподілила обов’язки. І коли закотила рукави, щоб натерти картоплю на деруни, почула від чоловіка довгий монолог:
– Як нераціонально ти використовуєш час! Які застарілі методи…! Це жахливо. Ще на весілля нам подарували чудовий імпортний блендер. З його допомогою можна приготувати картоплю на деруни втричі швидше і набагато краще. А це що? – Павло озирнувся до кухонної плити, глянув на сковорідку, на якій смажились котлети… – На поличці вгорі стоїть пароварка. Хіба тобі не відомо, що їсти смажене шкідливо? Котлети приготовані на пару набагато корисніші!
– Не сперечаюсь, але мені звичніше і простіше робити все так, як я роблю…, – спершу спокійно відреагувала на зауваження чоловіка Оля.
Та коли він продовжив, уже розсердилась:
– Котлети приготовлені в пароварці – без смаку, а деруни натерті власноруч удвічі смачніші, бо приготовлені власноруч…
– Ти заговорюєшся… Це, по-перше. А по-друге, за вікном ХХІ століття… У нас кухня обладнана всією потрібною технікою, все ж для твоєї і моєї зручності. То чому б не користуватися нею?
– Та я ніколи в житті не користуватимусь блендером тільки для того, щоб приготувати картоплю на деруни…
І почалося. Того дня вони ще довго сперечались… І ніхто з них не хотів прислухатись до іншого, погодитися з тією чи іншою пропозицією чи, зрештою, помиритись і визнати, що їхня суперечка нікому не потрібна.
Згодом схожі діалоги на кухні відбувалися дедалі частіше. Павло, коли готував їсти, користувався міксером, пароваркою, блендером, електричною м’ясорубкою, вмикав мікрохвильову піч та інше кухонне приладдя… Усе це пікало, парувало, дзижчало, але старанно виконувало запрограмовані операції.
Оля ж, навпаки, коли поралась у кухні, ніби спеціально не використовувала нічого, про що їй торочив чоловік. І взагалі намагалась постійно робити зауваження Павлові:
– Бісквіт, що ти приготував у мікрохвильові, схожий на дешеве магазинне печево… Не порівняти з тим, що я печу в духовці…
– Ага, звісно, тільки на приготування мого бісквіту я витрачаю годину, а для твого потрібно цілих три…
І так тривало чи не щодня… Поза кухнею подружжя було ідеальною парою, в кухні – запеклими ворогами. Ну, справжнє вам поле бою. Кухонне!
Найцікавіше, що рації не мав ані Павло, ані Оля… Насправді і Павлові страви, і приготовлені в традиційний спосіб страви Олі були напрочуд смачними та апетитними. У цьому змогли переконатися їхні друзі, яких подружжя нещодавно запросило на вечерю.
Втомлені власними суперечками та доводами, вони вирішили за допомогою друзів з’ясувати, хто ж таки готує смачніше!? Запитати в друзів, які страви смакують більше – приготовлені традиційним і, як стверджує Павло, застарілим способом, чи за допомогою надсучасних кухонних машин!?
На жаль, друзі не допомогли Олі та її чоловікові розставити крапки над “і”. Увесь вечір вони захоплювалися кулінарними здібностями подружжя: охкали і ахкали над м’ясом, смаженим на сковорідці, і над рибою, приготовленою на пару, смакували та прихвалювали і Олині пампушки, і той-таки бісквіт Павла, який він “пік” у мікрохвильовці. А наприкінці вечора дійшли висновку, що Оля та Павло переймаються непотрібними речами і просто бісяться з жиру…
– Це через відсутність інших проблем. От і берете собі до голови всякі нісенітниці, сваритесь через дурниці, – резюмувала подруга Уляна… – Усе направду дуже смачно і зовсім не важливо, в який спосіб приготовлено…
Але навіть ці дружні поради та зауваження не примирили Олю і Павла на “кухонному полі бою”… Суперечки знову і знову виникали, тільки-но вони опинялися на кухні…
А поза кухнею тривало звичайне щасливе життя: Оля та Павло працювали, звели омріяний будинок, купили меблі, все гарно облаштували і готувалися до переїзду… Та тільки випадало їм перетнутися на кухні, як знову повторювалась “стара пісня про головне…”… І здавалося б, не було б цьому ані кінця, ані краю, якби в справу не втрутилась свекруха Олі Лариса Іванівна.
Вона вже впродовж багатьох років неодноразово ставала свідком суперечок сина та невістки щодо кулінарних справ. Іноді навіть намагалась щось порадити, але марно. Вони навіть не чули того, про що говорить їм Лариса Іванівна.
А жінка все більше переймалась цими сімейними суперечками сина та невістки. Місця собі не знаходила: ще, не доведи Господи, сім’я розпадеться через ці непорозуміння… Думала Лариса Іванівна і таки надумала…
***
Оля та Павло переїжджали у власний будинок, як якось на порозі їхньої міської квартири постала Лариса Іванівна. І не просто так, а з великими валізами в руках та позаду себе…
– Я тут подумала, – почала вона, – що житиму з вами за містом. Будинок у вас величезний, триповерховий… Місце для мене, мабуть, знайдеться… Бо що ж тут у місті залишатись самій?
Ані Павло, ані Оля не заперечували. Справді, Ларисі Іванівні буде самотньо в місті (чоловіка, батька Павла, не стало вже давно), жінка вже не зможе, як раніше, часто навідуватись до них у гості, та й вони навряд чи часто зможуть провідувати її – все додому після роботи поспішатимуть… То чому б і справді не забрати Ларису Іванівну до себе? І як їм раніше таке не спало на думку? Ані Оля, ані Павло не помітили ні крихточки хитрощів, які сплела Лариса Іванівна…
– А квартиру мою продамо. Відкладатимемо гроші для моїх онуків, ваших дітей, – свекруха останнім часом часто нагадувала Олі та Павлові про те, що, нарешті, потрібно народжувати дітей. Робота роботою, а діти – це ж основне!
На цьому й вирішили: Лариса Іванівна житиме з ними. І про дітей час подбати, саме для цього вони й будинок зводили… Щоб майбутні діти жили і виростали ближче до природи, а не в задушливому місті…
***
Коли велика вантажівка (з останніми речами з квартири) зупинилась біля воріт будинку Олі та Павла, Лариса Іванівна першою вийшла з машини. І впевненим швидким кроком, не промовивши ані слова, попрямувала до будинку. Оля та Павло лише здивовано перезирнулися і рушили за нею, залишивши розгубленого водія біля вантажівки.
– Хвильку! – лише кинув йому Павло.
Оля та Павло зайшли до будинку, роззирнулися і побачили Ларису Іванівну в дверях кухні:
– А тепер слухайте мене уважно. Раз ви вже погодились привезти мене до цього дому й жити зі мною, то мусите змиритися і з тим, що відтепер, і доки житиму, я – господиня на вашій кухні. Я на пенсії, часу маю двосталь, тому зможу подбати про ваше харчування. А ви тим часом займайтесь роботою, своїми стосунками, народженням дітей… Та, зрештою, займайтеся, хто чим хоче, але на кухню ані ногою…
І грізно помахала вказівним пальцем… А в другій руці тримала сковорідку, яка невідомо як потрапила їй до рук, і також злегка похитала нею з боку в бік.
– Мама не жартує, – стиха сказав Олі Павло.
– Вірю, – видихнула Оля.
Відтоді ані чоловік, ані дружина не бралися і досі не беруться до справ кулінарних. На щастя, свекруха жива…! І всі разом вони ідеальна сім’я, родина! І нехай реалісти стверджують, що таких не існує… Ми ж знаємо, що існують!
