Мурашки по шкірі –
Моністо з калини…
Все оце мої серця.
Волають звірі,
Просяться в вирій
Із міста – тонучого корабля.
У спину кинеш камінця,
Навіть брилу
Коли захочеш кохати
Безвірно –
І знищимо маля.
____________________________
Оолітів кавових згарда
Циркулює по колу…
Ти ж не зрадив, не зрадив
Не зрадив?
Бо ж присягався кров’ю…
____________________________
Зимою хочеться до моря,
Масніють зорі під водою –
Таке сумяття…
Прийшли тролі за душею,
За сльозами зливи.
Любов нагадала Трою,
Яку троє спалили.
____________________________
Було у Всесвіті життя,
Та ми його вбили…
Повіки розкрили чорні іриси…
Мене споглядають поглядом рисі.
Киплять чорнобривці у ритмах сальси…
Спекотно, неначе світ закохався…
Бульки й окріп, димлять казани
Поміж борів, галявин, хащ.
В твоїх очах кольбат фазани –
Упали вглиб квіткових пащ.
Стікаєш потом, мов стиглий кавун.
Нанизує вітер нас на гарпун.
Зелений місяць і гай, мов корида.
Із подихів виросте квіт аконіту.
Не можу і миті про тебе мовчати…
Мене залоскоче любов’ю Всесвіт.
І власною кров’ю я причащаюсь,
І моляться боги мені крізь шепіт…
Із лілей янтар-дюшес.
Горизонт тримає жезл.
Гнучкі хмари, бо в них кальцій,
Пахне мливом дух акацій.
Визріває осоння, мов диня.
В ромашок очі неначе совині.
Соловей закату’є Сирену.
Оживають казки Андерсена.
І щосонця я більше дитинна.
Між осоками я – пуповина.
Загубили цноту суниці,
Еліксир струменіє в криниці…
_______________________________
Промінчиком цілиться ластівка-лучник
Духи літа в мені – я дводушник.